ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Згадуючи Дем'яна Бєдного – російського поета українського походження. ФОТО

Згадуючи Дем'яна Бєдного – російського поета українського походження. ФОТО

У травні минає 75 років відтоді, як помер «російський радянський поет» Дем’ян Бєдний (1883-1945). Нагадаємо, що йдеться про людину, на честь одного з літературних псевдонімів якої – справжнє ім’я і прізвище Юхим Придворов – в обласному центрі в радянську добу було названо вулицю на Некрасівці, а в Губівці Компаніївського району, де він народився, – місцеву школу й навіть створено музей цього «пролетарського письменника». Про Бєдного-Придворова, крім автора путівника «Музей Демьяна Бедного в Губовке» (1983) Ігоря Семиреченського, писали й продовжують згадувати чимало краєзнавців. Надто вже втаємничене життя й багатолика його творчість…

Про деякі цікавинки, які стосуються несподіваних поворотів біографії людини, котра навчала цілі народи СРСР як слід жити, а також про малознані оцінки сучасниками написаного Дем’яном Бєдним, можна довідатися з періодики 20-30-ті років минулого століття протилежного ідеологічного спрямування.

- Нещодавно, переглядаючи газету «Красный Николаев» (більшовицьке видання) за 16 жовтня 1924 року, звернула увагу на статтю «Демьян Бедный в Николаеве». У ній наводяться слова, сказані від першої особи на з'їзді «политпросвет работников», в яких «Демьян Бедный изложил кратко часть своей биографии, до сих пор нигде не опубликованной». «В деревне Губовке у верховья Ингула родился Демьн Бедный и 25 лет тому назад покинул её». «25 лет назад, когда я уезжал в Питер, мне мать тёмная и злая женщина сказала: чтобы ты туда не доехал, а обратно не вернулся. Десять лет тому назад я случайно узнал, что мать, сошедшись с двумя какими то парнями, вместе с ними задушила отца и бросила его в отхожее место. Из этого видно, что моя родина не так то любезна моему сердцу. В 1921 году, будучи в Херсоне, я даже не заехал в Губовку и с совершенно спокойной совестью проехал мимо неё. Товарищи, теперь, через 25 лет, я снова приехал к устью реки Ингула…». Це щодо біографії земляка. А ось щодо його творчості зачепила замітка в часописі «Діло» (щоденна львівська газета) за 2 березня 1930 року під заголовком «Дем'янові Бєдному зробили збитка». Отож, розмірковуючи над тим, хто такі «пролетарські письменники» невідомий автор «Діла» пише, що свого часу «рекорд у більшовицькім славословію взяв Дем'ян Бєдний. Він не тільки оспівує червону армію, колективізацію й світову революцію, але пише й оди в честь Леніна, Ворошилова, Буденного (саме так, а не Будьонного, як прийнято зараз, писалося це прізвище в україномовних виданнях 20-30-х років-авт.) і віршовані прокламації й відозви. Кожен, хто був у 1919 році під більшовицькою владою на Україні, тямить вірші Дем'яна Бєдного, поширювані серед армії, друковані на афішах: «Что? Хлеба нет и мира нет? И хлеб и мир – всё даст совет!». Не забулись поеми Дем'яна Бєдного в честь Троцького та богохульство поета проти Христа…». Наприклад, відомий італійський письменник Курціо Малапарте, котрий відвідував тоді радянську Москву, писав у книзі «Бал у Кремлі»: «Густий голос Дем’яна Бєдного волав з гучномовця на колонні Большого театру, на площі Свердлова: «Христос не воскрес! Христос не воскрес! Когда он возносился на небеса, его сбила славная красная авиация. Ха! Ха! Ха!». Та продовжимо цитувати дев’носторічної давнини львівське «Діло»: «Нещодавно хтось злобний переглянув старі числа чорносотенного «Киевлянина» із перед війни і подав до публічного відома, що той же Дем'ян Бєдний у «Киевлянине» поміщував тоді цілу масу віршів на честь царя Миколи ІІ… Між іншим такий вірш: «Звучи, моя лира, я песни складаю, //Апостолу мира, царю Николаю». Більшовики тепер гніваються на свого улюбленця Дем'яна Бєдного, що він оспівував з таким самим натхненням царя Миколу ІІ, якого вбили комуністи, як оспівував і Леніна, і Троцького, і Сталіна». І, нарешті, робиться важливе узагальнення, що виходить за межі характеристики одного лише Дем’яна Бєдного: «Коли б так переглянути наші журнали й газети часів революції, то в них можна б найти вірші в честь українського уряду і української армії, писані пером тих поетів, які тепер редагують комуністичні журнали й опльовують українську армію», – розповіла мистецтвознавиця й очільниця відділу мистецтв обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського Світлана Ушакова.

Принагідно, згадуючи поета Дем'яна Бєдного, звернемо увагу на те, що україномовна Вікіпедія називає його «російським поетом українського походження». Звісно, йдеться не лише про місце народження в серединній Україні. А, наприклад, про те, що під час навчання в Київській військово-фельдшерській школі, він товаришував з майбутнім українським вченим, громадським та церковним діячем Іваном Огієнком. Або, що одним з перекладачів його творів на українську був уродженець Гайворонщини український поет-байкар Микита Годованець (1920, «Байки і вірші»). Нарешті, Дем’ян Бєдний у 1918 році десь під Казанню у військах Льва Троцького переінакшував і надовго вклав до вуст червоноармійців українську народну пісню «Ой, що ж то за шум учинився, що комарик та й на мусі оженився». Щоправда про її українське коріння надовго забули. Бо мала вона зовсім інший – російський текст. І вже називалася - «Как родная меня мать провожала». В Радянському Союзі це було щось на кшталт «Як важко в армії» Status Quo.

Додамо, що проілюструвати цей матеріал поштовими листівками з зображеннями ще успішного Дем’яна Бєдного допомогли філокартист Юрій Тютюшкін та співробітники літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого, що в Кропивницькому.

Фото Анастасії Лавриненко 

та літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого

121 0
НОВИНИ



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.