ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького – книга про знайомого незнайомця

Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького – книга  про  знайомого  незнайомця

Зі шкільних років нам відоме імя Кропивницького.  Тим більше у нашому краї, де із 1940-го  це імя носить обласний музично-драматичний театр, а у місті  ось уже майже тридцять років діє меморіальний музей  видатного режисера і драматурга. Та коли три роки тому постало питання, що обласний центр зватиметься Кропивницький, на сесії міської ради одна з бібліотекарок, що виступала, як експерт, заявила щось типу, що це драматург, який не відбувся.  І не знайшлося жодного депутата, який би аргументовано заперечив «експертці».

Бо ж у масовій свідомості зафіксовано загальні  визначення: ім’я з афіш, корифей, організатор першого професійного українського реалістичного театру. Постать ця здається далеким минулим, забронзовілою, обтягнутою сіткою нудних стереотипних уявлень.

Не можна сказати, що про Марка Лукича не писали і не намагалися оживити його для  сучасників.  Багато зробив у цьому плані  наш земляк, науковець і письменник Микола Смоленчук.  Його роман «Ой, літав орел…», виданий ще у  кінці 60-их років великим, як на нинішній час тиражем – 30 тисяч,  уже давно потребує перевидання. До речі, вулиця, де знаходиться меморіальний музей Кропивницького, колишня Болотна, пізніше Пролетарська, нині носить ім’я Смоленчука.

Весною цього року, якраз  до дня народження Марка Кропивницького  вийшла книга  літературознавця, доктора філологічних наук Анатолія Новикова «Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького». До речі, поки що залишається  дискусійним питання конкретного дня народження Марка Лукича.  Нині ми відзначаємо його 22 травня. У 60-их роках газета «Літературна Україна» повідомляла про таке відзначення 7 травня. Річ у тім, що свого часу Микола Смоленчук, посилаючись на метричну книгу церкви  села Бежбайраки, стверджував, що Марко народився 10 (22) травня 1840 року.Але у своїй «Автобіографії»  Марко Лукич писав: «Я родився у 1840 році апреля 25 (за старим стилем – С.О.), в селі Бешбайраки».  Пізніше у різних виданнях називалася то одна, то інша дата.

Краєзнавець Юрій Матівос стверджує, що  логічно було б вважати справжнім днем народження Марка Лукича  другу дату, адже саме цього дня  -- за новим стилем 8 травня -- церква вшановує  євангеліста Марка. І усім нам відома давня традиція – дітей, народжених у день поминання святого, називали його ім’ям.  Тим більше, добре відомо, що мати режисера була дуже набожною людиною.

До міської ради звернулася група мешканців, яка ініціює перенесення святкування дня міста із осінньої пори на день народження його нового патрона.

Чи стала відкриттям для небайдужого читача нова книга Анатолія Новикова? Враховуючи крихітний тираж і те, що вона вийшла у Харкові, навряд чи широкий читач, а тим більше мешканці нашого міста, матимуть можливість познайомитися з нею. 

А вона заслуговує цього.  Тут подано не лише розгорнуту картину  життя і творчості Марка Кропивницького, його стосунків із колегами, із тодішньою владою, а й  загальну картину театрального життя в Україні того періоду.  І на його фоні театральна трупа під орудою Марка Лукича справді стала визначним явищем, яке ми й досі великою мірою до кінця не усвідомлюємо.  Його хіба що належно оцінив сумнозвісний Муравйовякий, ввійшовши у 1918 році до Києва, залив його кров’ю та справедливо визнавав: «Надо было в своё время повесить Марка Кропивницького, Ивана Тобилевича, Миколу Садовського, Марию Заньковецкую и Панаса Саксаганского. Вот тогда об Украине никто ничего и не слышал бы».

У радянський час, звісно, говорили й писали про театр корифеїв, але як про щось другорядне, загумінкове порівняно із передовою російською культурою. Сам автор, професор Анатолій Новиков визнає, що він, будучи фактично земляком Марка Кропивницького (народився і виріс у селі Сподобівка, що неподалік хутора «Затишок», де Марко Лукич  провів останні 20 років свого життя) спрйимав митця та його театральну діяльність, як щось  домашнє, хутірське.

Адже у 60-их роках, на які припало дитинство майбутнього професора філології, ще було багато живих людей, які дітьми брали участь у дитячому театрі, що його на своїй садибі організовував Марко Лукич. Зокрема  Олександра Колесник, яка грала ролі у тому театрі, була близькою подругою бабусі Анатолія Новикова. Його прабабуся працювала кухаркою у маєтку драматурга. І лише у 1982-му році, коли вийшла постанова ЮНЕСКО про відзначення 100-річчя театру корифеїв, він зовсім іншими очима  подивився  на те, що було близьке й знайоме з дитинства. Адже постанова ЮНЕСКО означала світове визнання. І цей факт, за словами професора, просто перевернув його світ. Він став глибше вивчати і той період в історії, і стан театрального мистецтва, і діяльність корифеїв та театральних труп, до яких вони мали стосунок.

Автор чітко і ясно констатує: «У колишньому Радянському Союзі  не надто пропагувалися досягнення національних культур, особливо ті сторінки, що якимось чином затіняли культуру «старшого брата».  (…) Еталоном театрального мистецтва у дореволюційній Росії вважався МХАТ.  (…) У лютому 1903 року суворінська газета «Новое время», яку навряд чи можна запідозрити в симпатіях до української культури, писала: «Успіх малоросійського театру перевершив успіх великоросійського. В розумінні художнього реалізму в постановці  малороси на багато років випередили Московський  художній театр». Однак у радянську добу про мистецькі прийоми Кропивницького воліли не говорити. Оскільки незаперечним авторитетом у цій царині раз і назавжди призначили  режисера МХАТу Костянтина Станіславського».

Ось і чому теж  ми оперуємо  якимись загальними речами, але  мало знаємо, наприклад, про те, що такий мистецький прийом, як використання акторського ансамблю, який у другій половині ХІХ століття  успішно використовувала німецька трупа із міста Мейнінген, і мала  світовий успіх,  Кропивницький запровадив на українській сцені майже на 17 років раніше, ніж  той же МХАТ. Автор говорить про це, посилаючись на театрознавця із Канади Валер’яна Ревуцького.

Якщо про тріумфальні  гастролі театру Кропивницького у Росії  відомо чимало, то зовсім небагато ми знаємо про гастролі  у Варшаві (1892, 1897 роки),  у Білорусі. Звісно, трупа могла б гастролювати і у Європі, але дозволу на це у тодішніх умовах дістати було неможливо.  Бо ж на кожному кроці треба було долати залізну  бюрократичну стіну Російської імперії, де  панувала заборона на все українське: навіть  виставу українською мовою мала обова’язково супроводжувати  така ж за обсягом вистава російською.

Якщо говорити про саму особистість Марка Кропивницького, то книга Анатолія Новикова  додає (чи наголошує на них) чимало нюансів.  Автор прослідковує родовід Кропивницького, пращури якого належали до  найчисельнішого в Україні шляхетного герба Сас, із кінця ХІУ століття.  Відомо, що деякі трагічні моменти долі родини матері драматурга він  відобразив у своїх п’єсах «Перед волею», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть».  Але перипетії тієї родинної драми наскільки багатогранні  і тривалі, що заслуговують на цілий серіал.  Нині, в українському кінематографі, він міг би зайняти не останнє місце.

Відомо, що Марко Кропивницький був і режисером, і актором, і співаком, володів фактично усіма театральними професіями, але широкий загал менше знає про те, що він був ще й художником (картини згоріли під час пожежі на хуторі «Затишок» у 1917 році), композитором, поетом, перекладачем.  Як справжній  небайдужий син свого народу, він намагався добитися у тодішнього уряду дозволу на відкриття української школи, видання газети українською мовою, співпрацюючи у цих питаннях із відомим просвітянином Миколою Аркасом.

Книга «Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького», хоч і  заявлена та стуктурована,  як наукова, написана живою мовою,  без філологічних ребусів та псевдонаукових викрутасів, якими так часто грішать гуманітарії з науковими званнями. 

242 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.


Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.