ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Про атмосферу в галереї "Єлисаветград", що у Кропивницькому. ФОТО

Про атмосферу в галереї "Єлисаветград", що у Кропивницькому. ФОТО

"Я писати про це не буду", – зітхнувши, попередила Миколу Цуканова після завершення чергового вернісажу в його прекрасній галереї. Він зрозумів.

Та ось бачите, пишу. Не стрималась. Згодом поясню, чому. Взагалі-то я й на відкриття  виставки одеського художника Олексія Маліка  йти не збиралася, переконавшись в інтернеті, – це саме те, що в мистецтві мене не приваблює.  

Але пішла, спокусившись запрошенням співробітника галереї «Єлисаветград» Сергія Каракуліна. Кличуть, то треба йти, як любила говорити моя мама, коли я бувало «святкувала Обломова» тобто, свою лінькуватість.

Отож, не дивлячись на те, що  стиль творів одесита (родом із Кременчука, до речі) мене не приваблював, я пішла на вернісаж. І отримала задоволення! 

Ні не від картин, а від тої приємної атмосфери, що панувала в галереї. Олексій Малік  виявися людиною простою, доброзичливо, легко відповідав на запитання присутніх. А треба сказати, що не зважаючи на корона вірусні обмеження, народ не злякався! У виставковій залі сиділи, хто в масках, хто ігноруючи їх, і уважно слухали нашого гостя, котрий переконував  публіку в концептуальності свого мистецтва. 

Я обвела поглядом залу і зрозуміла, що більшість присутніх – це постійні відвідувачі галереї, щирі шанувальники живопису. Недалеко примостився друг мого дитинства Юра Тютюшкін, відомий у нашому місті краєзнавець і колекціонер. Здається він не пропустив жодного цуканівського вернісажу. Майже жодного. Вірний цінитель. 

 Скромно сидів серед зосереджених відвідувачів художник Андрій Хворост. 

Десь далеченько прилаштувалась моя колега Олена Нікітіна. Як правило, вона – в перших рядах. Ну, не має значення. 

Коли господар, тобто ведучий заходу пан Цуканов надав слово художнику Валерію Давидову для привітання одеського колеги, той говорив дуже обережно. Я зрозуміла головну думку Давидова так, що кожен по-своєму бачить навколишній світ і творить по-своєму. Без сумніву. 

Водночас я не хочу бути такою обережною. Багато говорилось про концептуальність, про символи, які використовує художник, тощо. Але я цього не розумію. Для мене це просто абстракціонізм, котрий не знаю,  що дає розуму, а серцю точно нічого. Я дивилася з якими розумними обличчями  розглядали картини Маліка відвідувачі виставки і … не вірила їм.  А, може, й даремно! 

Кожне полотно художника мало красиву назву, але за накопиченням різних деталей – символів важко було розібрати співвідношення назви і змісту.  Ось приклад.  Картина називається «Хлопчик і пташка». Я аж не витримала: «Де тут хлопчик, а де тут пташка?". Підійшов один із найактивніших відвідувачів галереї «Єлисаветград» Анатолій Авдєєв. Зацікавився. Ні пташки, ні хлопчика ми не знайшли. Підозрюю, хтось із більш прогресивних любителів подумає про мене не дуже приємно, мовляв, не вмієш оцінити спосіб художнього самовираження, чого ти сюди прийшла?! 

Любі мої, зізнаюся щиро, свого часу я мучилася над питанням, ну чому, чому не можу «дорости» до розуміння такого «високого мистецтва» абстракціонізму. Якось навіть в присутності Іллі Глазунова (був період, я ним захоплювалася, правда,дуже недовго) бідкалася, що не  можу оцінити цей стиль. І знаєте,що сказав Ілля Сергійович? Передаю майже дослівно : «І на фіга це тобі?». А потім «розщедрився» на таку тираду на цей предмет, що краще не згадувати. Глазунов не просто не любив, він ненавидів абстракціонізм у мистецтві.  

Настільки я пам’ятаю, Петро Павлович Оссовський теж не жалував. Але ставився до цього більш помірковано. 

Я ж повністю поділяю думку Валерія Давидова: кожен творить як бачить і як уміє. Це право Художника, котрий, як сказав відомий поет Ярослав Смєляков; "все-таки вміє малювати"

До речі, одна картина Олексія Маліка мені таки сподобалась. Саме та, яку виграла  в заключному розіграші А. Сілівейстрова. Світла і добра. Від такої і я не відмовилася. Та мені завжди не щастить.

І щоб всіх заспокоїти, скажу, що захід у картинній галереї Миколи Цуканова мені справді сподобався. Особливо друга частина. 

Виступ музиканта Сергія Колчина, котрий разом зі своєю ученицею («молодим даруванням», – так її атестував) заспівали кілька бадьорих,життєрадісних пісень, у тому числі і про мить між минулим і майбутнім з фільму «Земля Саннікова». 

Тримайтеся за нього. За життя! Любіть мистецтво хороше і різне. 

Ось на такій приємній ноті завершилося маленьке свято у галереї мого друга Миколи Цуканова.

           Читайте також: Викладач педуніверситету розгорнув виставку власних полотен у галереї "Єлисаветград" 

353 0
НОВИНИ



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.