ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Планета Віталія Колісниченка, художника «Кіровоградки». ФОТО

Планета Віталія Колісниченка, художника «Кіровоградки». ФОТО

І ще одна творча людина, чиє ім’я  тісно пов’язане з «Кіровоградською правдою». Але якщо вірші Віктора Федоровича Ганоцького не така вже й таємниця особисто для мене, вони ж друкувалися в газеті, та й Віктор Погрібний їх відзначав. А це був авторитет для всіх літераторів. А мене він перший надрукував у своїй молодіжці...

З художником «Кіровоградки» Віталієм Колісниченком дещо інша історія. Мені, як автору, ніколи не доводилося мати з ним ділові стосунки, оскільки мої статті ілюстрували фотографіями, а про ретушування я уяви не мала. 

Ось Сашко Босий у «Молодому комунарі»! О! До цих пір перед очима встають його ілюстрації до моєї рубрики «Уроки класики», особливо до музичних ілюстрацій Георгія Свиридова до пушкінської «Заметілі». Пам’ятаєте, «Тройку», «Вальс» «Романс»… Ой даруйте, мене знову заносить!  

Я ж про «Кіровоградську правду», про художника Колісниченка. Можливо, я й зустрічалася з його творчістю на якихось тематичних виставках, адже вперше він виставлявся у художньому салоні до 30-річчя Великої Перемоги, але не співвідносила автора з людиною, яку часто зустрічала у редакційних коридорах. 

«Завжди усміхнений, акуратно одягнений, як правило, мовчазний, Віталій Семенович був з усіма в рівних стосунках, але ні з ким особливо не дружив. Жив своїм внутрішнім життям», – так атестувала його співробітниця газети. 

Таким пам’ятаю його і я. Власне, до 2006 року, коли обласний художній музей запросив мене на виставку з оригінальною назвою: «Якою бачить планету Х Віталій Колісниченко». Що й говорити. Від серії картин на тему якоїсь фантастичної планети, де багато сонць, дивовижних рослин, різнокольорових кульок, конічних споруд, типу єгипетських пірамід (де на думку чи то вченого чи психічно хворого, українці були фараонами!), не скажу про всю публіку, а особисто я прийшла в культурний шок! 

Звісно, фантастичну літературу я читала, та нехай пробачає мені наш фантаст і мій віртуальний друг Льоша Корепанов, у моїй голові відклалася, певно, лише «Аеліта». 

«Планета Х» Віталія Колісниченка теж із серії наукової фантастики? Не знаю, не знаю. 

«Та покажіть мені цього автора!», – забажала я. 
«Ходімо», – сказав хтось із музейників, чи Таня Ткаченко чи Ганна Осипова. 

Ми підійшли до гурту людей, котрі щось жваво обговорювали. Планету, звісно. Один із присутніх – широкоплечий, сивуватий чоловік – повернувся і я скрикнула, відразу все зрозумівши: 

«Віталію Семеновичу! Це ви? І це все ваше?» 
«Це я. І це все моє, – у своїй спокійній манері відповів він і додав, – радий, що завітала». 

Ось так я відкрила для себе художника Колісниченка! На моє традиційне запитання про джерело натхнення експонованої серії, художник відказав: «Вона мені приснилась. Ні, навіть не так. Я хворів, і чи-то примарилось, чи-то справді приснилось, але я чітко її побачив. Ну а далі вже елементи фантазії».

А за кілька днів я була в гостях в «його  майстерні». Беру в лапки, бо ніякої майстерні у нього не було. Звичайна малогабаритна квартира на вулиці Пацаєва, де він проживав із сім*єю.  Ми сиділи у великій кімнаті, яку за звичай називають залою. Там він і працював. На стінах висіло багато полотен майбутньої експозиції. Була там і жанрова картина «Христос на Генісаретсткому озері»,  яка чомусь нагадала мені знамените полотно Івана Крамського «Христос в пустелі». Звісно, я не порівнюю. Скоріше, це щось дуже особисте, адже свого часу я багато писала про наших дивовижних передвижників, а в творчості цих живописців християнські мотиви домінували. І скажу я вам, не випадково згадався  мені лідер ТПХВ, для Віталія Семеновича реалісти другої половини позаминулого століття були взірцем. 

«Я пишу пейзажі, виплескуючи їх із себе, як Архип Іванович Куїнджі», – говорив про себе художник.

У своїй творчості Віталій Семенович віддавав перевагу олійному живопису. Пейзаж, натюрморт, жанр. Але провести межу між пейзажем і жанровою композицією чи жанром та натюрмортом дуже важко. Для прикладу, можна згадати жанровий натюрморт «Було свято» або картини «Яблука на снігу», «Квіти кобзареві». Про останню він говорив: «Я давно мріяв намалювати кобзаря. Спочатку думав, це буде портрет, а потім подумав, чому портрет? Так з’явилися дівчинка і хлопчик, котрі дарують розчуленому Кобзарю квіти». А я додала: «Так портрет став жанром", і поцікавилася, а портрети взагалі він не пише? На що художник бурхливо відреагував, мовляв, він скільки тих портретів для газети створив. Редактор Юрій Моторний спеціально  посилав його на жнива, щоб він малював передових механізаторів.  Як бачимо, вміли тоді цінувати «красиве і корисне», Цінувати робочу людину.

Іноді темою його композиції ставав рядок із пісні, як він сам мені говорив: «А роки,мов розсідлані коні». До речі, всі ці картини були експоновані на ювілейній виставці в художньому музеї. Віталію Семеновичу виповнилось 80 років і він зробив собі і нам з вами подарунок у вигляді персональної виставки, представивши кілька чарівних акварелей, а в основному жанрові полотна – і згадані вище, і багато інших.

Показово, що творча активність Віталія Колісниченка розпочалася вже після набуття пенсійного віку. Себе він ввжав, насамперед, поліграфістом. А його перша спеціальність (ще доармійська) – фрезерувальник. Та так трапилося, що випала йому інша стезя. Культурницька. Працював у будинку культури, потім у відділі культури в рідному Новоархангельську, звідки його й «витягнув» на столицю області вже згадуваний вище Юрій Моторний. 

Членом Спілки художників так і не став. Правда, скаржився мені, що місцеві художники його не жалують. Мабуть, перебільшував. Знаючи замкнутий  характер Колісниченка, думаю, він і не рвався в спільноту профі. А ось членом Національної спілки журналістів був.  Чесно кажучи, я не знаю, як склалася подальша доля живописної спадщини Віталія Семеновича. 

Пригадую, він дуже сподівався продати свою серію «Планета Х», але покупців не знаходилося. Картини припадали пилом на шафі і це псувало йому настрій. Мені він встиг подарувати свою копію однієї з картин серії, радіючи моєму щирому захопленню загадковою планетою Х. Тепер вона прикрашає мою робочу кімнату, де я сьогодні й згадую художника.

Віталій Колісниченко залишив наш світ на дев’ятому десятку і перебуває сьогодні, можливо, на тій самій планеті, яка йому чи приснилася чи примарилася.

Читайте також: Про Віктора Ганоцького: провідного журналіста "Кіровоградської правди" і хорошого поета 


543 0
НОВИНИ



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.