ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Перший ювілей святкує кропивницька галерея «Єлисаветград». ФОТО

Перший ювілей святкує кропивницька галерея «Єлисаветград». ФОТО

Подвійні стандарти! Але це не про політику. Пояснюю. З  одного боку, мені здається,  що ця галерея, тобто кропивницький «Єлисаветград», – улюблене дітище невгамовного  її власника Миколи Цуканова, існувала завжди. Так, вона злилася з атмосферою нашого міста. З іншого, – аж не віриться, що їй уже виповнилося десять років. Багато це чи мало? Для нас, гомо сапієнс, звісно, мало, а  ось для галереї – солідно! 

Істина у тому, що приватні галереї не дуже приживаються у нашому українському обійсті. А ось шалена енергія Миколи Цуканова  зробила чудо! Галерея «Єлисаветград» стала невід’ємною часткою міста. Тож, сьогодні всі, хто хоче познайомитися з культурою нашої степової столиці, може починати з галереї «Єлисаветград».

За ці десять років тут склався свій контингент публіки. Втім, сказано досить сухо, а я люблю емоції, як і власник галереї Микола Цуканов. При всій своїй діловитості, він залишається дуже емоційною людиною, на чому й тримається різнобарв’я його галерейних проєктів. Тому я скажу по іншому.  Основна публіка вернісажів, презентацій і концертів – це друзі галереї, котрі за незначним винятком не пропускають цих заходів, починаючи з першої виставки 2011 року. 

Декого з них я навіть згадаю. Не можу не згадати. Наприклад, Іван Федорович Анастасьєв. Мені завжди приємно бачити цю літню людину з купою болячок, але завжди енергійну і зосереджену, яка вбирає мистецькі враження, так би мовити, всіма фібрами душі. Правда,  ненависна пандемія внесла свої корективи і я давно вже не обмінювалася враженнями з цим тонким цінителем прекрасного. 

Або Юра Тютюшкін, мій друг дитинства, інженер за фахом і колекціонер за покликом душі, внук Героя соціалістичної праці Семена Фоковича Тютюшкіна, ким він дуже пишається! Мені шкода, але дитинство наше на вулиці Котляревського вже давно в минулому... Майже нічого один про одного  не знали, а тут – галерея! Я запропонувала Юрію Володимировичу висловити свої враження, на що він відреагував теж емоційно: «Враження?  Ну ти даєш! Та ти краще від мене все знаєш і напишеш! Я там із першої виставки. І намагаюся не пропускати. Та й сам часом можу дещо показати. А спілкування з Миколою Миколайовичем дає справжню наснагу.  Ми всі можемо пишатися, що в нашому місті є така людина». 

Останню фразу я, мабуть, приписала моєму співрозмовнику. Та приблизно в цьому стилі він і висловився. Він пишається дружбою з нашим галеристом. І я пишаюся, тим більше, що знайомі ми вже не один десяток літ. Ще працюючи у міськвиконкомі, він поділився своєю мрією відкрити в місті картинну галерею. 

«Прекрасна ідея», – сказала я тоді, хоч, зізнаюсь, уяви не мала, як усе це буде реалізуватись. 

А він знав. І не просто знав. Він крок за кроком йшов до свої мети. Це ж треба! Пензля в руках не тримав, а став почесним членом Національної спілки художників. Заслужено і справедливо. Дякуючи йому ми в цей складний для країни час мали змогу знайомитися з творчістю провідних художників України. І заслужених, і народних, з великих і малих міст, та і своїх земляків оцінити по достоїнству. І Анатолія Шаповалова, і  Фелікса Полонського, і  Валерія Давидова, і багатьох інших. 

А традиційні виставки аматорів. Саме там я вперше відкрила для себе  творчість Надії Мовчан, що працює в стилі, не злякаюсь цього порівняння, передвижників, прекрасних реалістів кінця Х!Х – початку ХХ століття. Органічно не визнаючи  всяких кубістів, символістів, ets, я розумію, що про смаки краще не сперечатися. Ну що з того, не подобаються мені  деякі, перепрошую, «чорні квадрати» наших художників. Власнику галереї теж не все подобається. Любимо ми з Миколою Миколайовичем після завершення вернісажу, коли вже публіка розкланяється з господарем, присісти на нашому улюбленому диванчику у виставковій залі, обмінятися враженнями, та й емоції висловити відкрито.  

Отож, я й наголошую, навіть, якщо художник, тобто його творчість не викликає позитиву, галерист не відмовиться надати можливість «судити художника по законах ним самим встановленим». Наше судження не істина в останній інстанції. 

Ось свіжий приклад. Виставка художника В. Малика. Не вдаюся в деталі, я про це вже писала. І повинна зазначити, те, що дратувало мене, подобалося моїй молодій подружці Анні Сілівейстровій, щирому другу галереї. Для неї ця дружба розпочалася порівняно недавно. І трапилося це так. Уже в дорослому віці вона відчула потяг до малювання. Почала відвідувати майстеркласи в художньому музеї. Її «наставниці», як вона сама їх називає, Ірина Зантарія і Олена Степанок порадили взяти участь у виставці аматорів у галереї «Єлисаветград». Анна показала свої роботи Миколі Цуканову і він відібрав цілих сім (!)  Це було у 2018 році. З тих пір Сілівейстрова – постійна учасниця виставок. Виставки, а ще більше, увага до її робіт провідного українського майстра Андрія Кулагіна викликали у неї велике бажання працювати і працювати! 

«Я така вдячна родині Цуканових, яка підтримала мене у важкий період, пов'язаний з особистими негараздами. Це прекрасні люди,  з якими так приємно спілкуватися»,– говорить Анна Сілівейстрова. Більше того, її п’ятирічна донька Алінка вже кілька років бере участь у конкурсі «Щаслива дитина – квітуча Україна».

Про цей проект галереї «Єлисаветград», у  якому беруть участь діти з різних куточків України. Він вийшов далеко за її межі. Адже роботи конкурсантів демонструвалися в країнах Прибалтики, Китаї, Бразилії… До участі у конкурсі заохочують дітей не тільки любов до малювання, а й можливість отримати подарунки від «справжніх художників».  А нині в галереї почав працювати ще й благодійний фонд «Щаслива дитина – квітуча Україна». І з’являються нові проєкти у зв’язку з ситуацією, про яку зайвий раз і нагадувати не хочеться. 

Саме з цього дня, коли пишуться ці рядки, тобто 1 березня, оголошено дитячий пленер «Простори рідної землі». Онлайн, звичайно. Його організатори – благодійний фонд «Щаслива дитина – квітуча Україна» і галерея «Єлисаветград». Триватиме акція до 30 квітня. Микола Миколайович нагадує, що крім малюнків із красотами рідної землі, слід прислати і фотографії, які засвідчують творчу діяльність на пленері. Домовились? 

Поки що не скажу, як буде із щорічним «дорослим» пленером. Про це знає  лише Цуканов – генератор всіх цікавих ідей «Єлисаветграда», а він зараз такий зайнятий, що краще його не чіпати. І гостей приймати треба, і до ювілею готуватися, виставку облаштовувати. Просто з сьогоднішнього дня тут демонструється виставка колекціонера із Дніпра Олександра Ніколашина «Морські чудеса» (понад 1000 експонатів із глибин морів і океанів). До речі, допомогла організувати виставку друг галереї, вже згадувана вище Анна Сілівейстрова. Тож, про відданих друзів галереї забувати не варто. На жаль, сьогодні із штатних співробітників у «Єлисаветграді» залишився лише Сергій Каракулін, надійна опора Миколи Цуканова і Світлани Сисоєвої. Допомагає і Глєб Цуканов, котрий за ці 10 років із маленького хлопчика став підлітком  і не розлучається з фотоапаратом, маючи вже й всеукраїнські відзнаки.

Серед яскравих представників кіровоградського бомонду, друзів галереї не можу не згадати відому поетесу Тетяну Березняк, котра, за її ж словами, має не лише ментальну близькість до неповторної галереї, а й територіальну (живе неподалік). Їй не раз доводилося «засвітитися тут художнім словом», доповнювала пейзажі читанням своїх віршів. Крім того в період своєї роботи над прекрасною книжкою «Бригантина» юності моєї» Таня вдячно згадує допомогу Миколу Цуканова фотографіями зі спадщини Василя Ковпака, оцифруванням яких теж займається галерист. 

І коли він усе встигає – докоряю я собі своєю обломовщиною.  Тут можна навести ще безліч його проєктів, у тому числі і його «римовані думки», як він називає свої вірші. Такий характер, комсомольська закваска, як на мене. І то  є наша біографія. А ось як про все це сказав журналіст Валерій Мятович:

«Чесно зізнаюсь, коли Микола Цуканов запросив на відкриття приватної галереї, не думав, що вона довго проіснує в місті, де є обласний художній музей. Просто не витримає конкуренції в змаганні за глядача й закриється, гадав. На щастя, я помилився. Я недостатньо знав засновника, хоч і був з ним знайомий давно. Я не знав, що за складом душі він лірик. Тільки лірик міг повірити в лозунг "краса врятує світ" і присвятити себе його втіленню в життя.
Галерея дуже швидко стала одним із центрів культурного життя міста. Завдяки невичерпній енергії Миколи Миколайовича, його помічників ми змогли познайомитися з творчістю багатьох художників із різних куточків України, про що раніше могли лише мріяти. Справжнім подвижництвом вважаю організацію всеукраїнського конкурсу дитячих малюнків «Щаслива дитина – квітуча Україна» та багато інших ініціатив»

Успіхів тобі, дорога галерея. А всім шанувальникам прекрасного нагадуємо: вас чекають на Пашутінській, 36.

     Читайте також: Галерист із Кропивницького: Якщо не розвиватимемо художній смаак через мистецтво – втратимо творчу молодь 

Григорій Чапкіс передасть до галереї "Єлисаветград", що у Кропивницькому, подарунок 

Кропивницьку галерею запросили взяти участь у заходах тижня України у Кувейті 

519 0
НОВИНИ



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.