ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Олександр Амфітеатров відвідував Кропивницький сторічної давнини?

Олександр Амфітеатров відвідував Кропивницький сторічної давнини?

Місцеві краєзнавці, схоже, досі належним чином не досліджували зв'язків Олександра Амфітеатрова (1862-1938) з нашим краєм.

Тим часом, про цього значного театрального критика й драматурга нагадав не тільки Міжнародний день театру, відзначений минулої суботи, але й принагідні розмови з краєзнавцем Олександром Чудновим, які спонукали згадати Олександра Амфітеатрова, котрий  серед інших талантів був ще й прозаїком, поетом, публіцистом, фейлетоністом і літературним критиком. Людиною, котра через сатиру на царську сім'ю на початку минулого століття кілька разів каралася засланнями у віддалені закутки російської імперії. А потім, після втечі – вже з радянської Росії – письменник не друкувався на батьківщині, померши в еміграції, в Італії.

Додам, що деякі дослідники вважають, що століття тому саме цього романіста «срібного віку», читали найбільше.

Першою дружиною Олександра Амфітеатрова стала артистка опери Олександра Левицька (1858-1947), котра виступала в Києві, Харкові, – наприклад, у ролі Одарки з «Ночі перед Різдвом», – і  мистецтво якої високо цінували Петро Чайковський та Микола Лисенко. Вона викладала музику в Одесі та Харкові. Зі слів Олександра Чуднова, сина народила в сусідній Смілі.

З Україною Олександра Амфітеатрова єднали також чисельні мандри, які, зокрема, вилилися в цикл оповідань «Україна».

Цікаво, що в передньому слові до театральних замальовок «Маски Мельпомени» (1910) Амфітеатров пояснює, що «до збірника ввійшла невелика частина чисельних театральних портретів й характеристик, накиданих мною під час різних моїх поневірянь… Замолоду я гаряче любив театр, ставився до нього палко й щиро – і люблячи, й ненавидячи, але ніколи байдуже…». Так ось, серед інших міст, де писалися «Маски Мельпомени», згадується й Єлисаветград! Твір той називається «Відповідь «актору-початківцю».

Але й це ще не все. Запропонований мені для читання бібліофілом Олександром Чудновим столітньої давнини роман Олександра Амфітеатрова «Княжна» містить відразу кілька згадок про наше місто першої половини ХІХ століття. Цікаво, що зроблено це дотично до життя і творчості одного з улюблених поетів Тараса Шевченка Михайла Лермонтова. Останнє змусило пригадати розлогий матеріал з «Історичного календаря Кіровоградщини на 2015 рік» Володимира Боська «Михайло Лермонтов у Єлисаветграді».

Так ось, один із головних героїв названого роману, Олександр Радунський, проштрафившись перед імператором Миколою був засланий на Кавказ до діючої армії. «Но подставлять лоб свой под черкесские пули не пожелал и, не без больших затрат и хлопот для себя, перевелся в Елисаветград – в николаевские времена, чуть не столичный город русского военного мира. Здесь-то вот Радунский разошелся уже во всю и впервые показал себя в полную величину, каков он, голубчик! В качестве нового человека, да еще кавказского героя, он сперва очаровал местное общество. О таинственной истории его кавказской ссьлки, о трагической вражде с отцом, о львиной храбрости, возвратившей ему чин и давшей крест, ходили самые романические слухи. Дамы, воспитанные Марлинским, бредили князем: он казался им модным в то время «сыном судьбы» – Аммалат-Беком, Мулла-Нуром. Всех красивей, всех богаче, самый дерзкий, самый пьяный из всего офицерства, самый остроумный и вкрадчиво ласковый, когда того хотел, – он царил над местным обществом. Не хватало лишь Лепорелло, чтобы подсчитывать за новейшим Дон-Жуаном его победы. Князю нравилась репутация рокового человека, и он делал тысячи глупостей, чтобы поддержать ее. Тип Печорина тогда уже народился; щегольство бессердечием напоказ входило в моду; а у князя Александра и не напоказ было его достаточно. Он губил женские репутации с таким же равнодушием, как застрелил однажды на всем скаку свою любимую лошадь за то, что та шарахнулась от барьера ... На Кавказе Радунский был хорошо знаком и с Бестужевым, который был много старше его, и с Лермонтовым, который был значительно моложе. Впоследствии, когда легенды о нем еще живы были в Елисаветграде, а уже вышел в свет «Герой нашего времени», местное общество, в особенности дамы, и верить не хотело, чтобы Печорин был списан не с князя Александра Радунского. Но в действительности прослыть за оригинал Печорина князь Александр мог только в невзыскательной провинции…».

Не будемо надалі так розлого цитувати «єлисаветградську історію». Хіба що згадаємо про «суд честі», про наміри головного героя художнього твору вийти на дуель «со всем офицерством ...ского полка, а, пожалуй, хоть и всего Елисаветграда». Або про дивну, як на сьогодні, погрозу: «…Я завтра всему Елисаветграду расскажу, что вы по-французски не разумеете ... Стыд-то какой! а?...».

Адже головне – в іншому. В тому, що Олександр Амфітеатров вочевидь і відвідував наше місто на Інгулі. Писав тут театральні замальовки. І навіть зробив його місцем дії свого роману.

Фото з інтернету


1388 0
НОВИНИ



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.