ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Оксана Шарій: У моєму житті все трапляється випадково невипадково

Оксана Шарій: У моєму житті все трапляється випадково невипадково

Свого часу я розповідала, що своє професійне свято обласний академічний театр ляльок відзначив новою прем’єрою. Всі, хто того дня завітали на перегляд вистави «Станція або Розклад бажань на завтра», з задоволенням затримувались у малому фойє, щоб познайомитися з виставкою «Джутова фантазія». Її автор Оксана Шарій, нині головний художник театру. 

Свої роботи, виконані в техніці джутової філіграні вона скромно називає: хобі. А взагалі, як я зрозуміла,душа майстрині більше схиляється до декоративно-ужиткового мистецтва. Але, чи не запитати про це у самою Оксани. Ось я й вирішила запросити її до «розмови по душах», тим більше, що знайомі з нею з того часу, як вона з’явилася в колективі наших лялькарів. Правда, особисто спілкуватися не випадало, але Оксана – внучата племінниця відомої в культурних колах нашого міста людини Віри Іванівни Махоріної, з  якою мені доводилося спілкуватися не один раз.  Тривалий час Віра Іванівна  працювала заступником начальника обласного управління культури, а ще керувала обласним театром ляльок. То був нелегкий час, коли у театру навіть приміщення свого не було. Але то був і щасливий час: молодість, бажання творити, робити гарні справи… Тепер у цьому театрі працює Оксана і Віра Іванівна говорить про це з гордістю! Зрозуміло, обійняти посаду художника е... по знайомству, чи як кажуть у народі «по блату» не можливо. Для цього потрібно ну принаймні вміли малювати. Адже так? – запитую у Оксани.

– Так. Але специфіка лялькового театру особлива. Тут багато чого треба вміти.  Я, скільки себе пам’ятаю, завжди щось витівала. Я і шила, гаптувала, вишивала і гладдю і хрестом. Десь щось цікаве побачу  і собі починаю робить. Збіг обставин – в нашому будинку живе родина лялькарів Ставріаніді-Стогодюк. Вікторія Ставріаніді, провідна актриса і режисер театру ляльок частенько заходила подивитися на мої роботи.  І одного разу сказала» А чому б тобі до нас не піти працювати? Влаштувала мені  свого роду екскурсію. Я коли побачила, як усе робиться, просто загорілася. Тут же зателефонувала Вірі Іванівні. Вона і влаштувала мені зустріч з Василем Макаровичем Остапенком. Набрала я дві торби своїх виробів і пішла до метра.
– Йому сподобалось?
 Принаймні, хвалив. Скоро мене прийняли на роботу. Спочатку у реквізиторський цех. І це, на мій погляд, дуже добре. Я все пізнавала детально. Була реквізитором, художником по світлу, художником-постановником і нарешті головним художником. Учителем своїм вважаю Василя Макаровича, світла йому пам'ять.
– Отже, ти самоук?
 Ну, не зовсім щоб. Я після 9 класу вступила до 8 училища, де на той час була група художників-оформлювачів. Після закінчення працювала художником-оформлювачем на меблевому комбінаті. Робота подобалась. Але скоро художники-оформлювачі стали нікому не потрібні. Я перейшла працювати в цех ремонтником. І уявіть собі навіть там можна було проявити свій художній потенціал.

– Живописом ти, як я зрозуміла, не дуже захоплювалася?
 Чому ж? У мене був період, коли я писала олійними фарбами і все-таки декор мене захоплює більше. І зараз я знайшла себе. Працюю і вчуся на мистецькому факультеті. Вчитися я люблю, як люблю пізнавати нове. В цьому сенсі я багато взяла від Макарича!  (Василя Макаровича Остапенка – В.Л.))
– А коли зрозуміла, що мистецтво це те, без чого ти «жити не можеш?»  Усі діти малюють, але далеко не всі стають художниками. Потрібен поштовх, мабуть.
 О! Зараз розповім. Десь у четвертому класі  вчителька малювання запропонувала нам намалювати автопортрет. Ну, я й видала. Вона порадила моїм батькам віддати мене у художню школу. Відтоді все й розпочалося. Я й говорю, що в моєму житті часто все трапляється «випадково невипадково». До театру теж прийшла ніби випадково. Ніколи про це не мріяла, А тепер розумію – моє! Тобто не розумію, як без цього жила.
– Свою першу самостійну роботу можеш назвати?
 Звісно. Це вистава «Сонечко і сніговички». Її у нас ставила дипломантка Оля Гнатюк. Ми гарно спрацювалися.
– Оля захищала диплом, ти вперше оформлювала виставу. Спрацювалися. А коли б тобі довелося працювати з метром? Наприклад, із Гімельфарбом?

 А я працювала з Євгеном Юзефовичем. У виставі «Декамерон» є кілька моїх самостійних ляльок. Я, до речі, і в театрі імені Кропивницького була сценографом вистави «Всі миші люблять сир». Її ставив колишній головреж нашого театру Олександр Кузьмін і запросив мене бути сценографом, за що я йому дуже вдячна. Цікаво працювати з творчими людьми, які вміють загоратися ідеями. Зараз у нас склався саме такий колектив. Усе нормально. Ось тільки з часом проблеми. Його катастрофічно бракує. Я зараз навіть джут трохи закинула. Але з ідеєю влаштувати велику виставку  джутових робіт не розлучилася. Я її влаштую! А потім займуся авторською лялькою. У мене купа проектів, ідей!

– А вдома тебе підтримують? Настільки я розумію, твої близькі (крім тіточки Віри) не мають відношення до мистецтва і тим більше до театру ляльок. Розкажи про свою родину.
 Загалом так. Мій батько міліціонер (тепер уже пенсіонер), мама – бухгалтер. Чоловік теж із правоохоронними органами пов'язаний. Синуля – студент педагогічного університету, вивчає історію і право. Між іншим, дуже захоплюється громадською роботою. Я його в цьому підтримую.  А мої близькі підтримують мене. На сьогоднішній день, коли у нас стільки проблем і стресів у суспільстві,  взаєморозуміння дуже важливе.

До речі, наша з Оксаною зустріч відбулася на другий день після того, як у місті трапилася трагічна подія, що прогриміла на всю Україну. Маю на увазі вибухи на Київській. Оксана живе неподалік епіцентру вибухів і той жах відбувався прямо на її очах. Ось вам і стреси, ось і проблеми! Місто нашпиговане автозаправками. В моєму мікрорайоні, наприклад, автозаправка – поряд із рестораном, де «господарі життя» нерідко влаштовують феєрверки! Іди знай, де наступного разу вибухне! Мені чомусь пригадалася вистава театру ляльок «Готель «у Мурзика». Ні, ні – до нашої бесіди з Оксаною вона жодного стосунку не має. Здається, в репертуарі вона з’явилася ще до того, як Оксана прийшла в театр. Зате вона при іншій ситуації, але має відношення до техніки безпеки, на яку, як свідчать події, багатьом, перепрошую, начхати...

Випадково вийшло, що так невипадково наша розмова перейшла на сердиті інтонації. Не хочеться так її закінчувати. Моя співрозмовниця  – людина талановита, весела, енергійна, захоплена своєю справою і переконана,що в театрі вона невипадково. Це – доля. Якось директор театру Григорій Педько у розмові зі мною сказав про Оксану: «Вона ще молода. З часом проявить себе не гірше Василя Макаровича». Дай, Боже! Я їй цього бажаю.


389 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.


Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.