ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Найбільш «кіровоградський» політик, як дзеркало української влади

Найбільш  «кіровоградський»  політик, як дзеркало української влади

Передвиборчий час – найгарячіший для політиків.  Мав би бути захопливо-інтригуючим і для нас, виборців, адже вирішується не тільки їхнє, у першу чергу наше майбутнє. Але, на жаль, агітація викликає здебільшого несприйняття і відразу, бо триває змагання не свіжих ідей і проривних думок, не  прагнення вивести країну зі злиднів та зневіри, а брехні, цинізму, фальші, підкупу. І ми наскільки звиклися з такою реальністю, що крізь неї вже  фактично неможливо пробитися  чомусь справжньому і прогресивному. Чому так?

З усіх ЗМІ  нам розповідають, які хороші кандидати. Вистачає і чорного піару – компромату, підкріпленого, здається, незаперечними доказами.  Як не розгубитися у цій вакханалії? Кому вірити? Тут рецепт простий, винайдений тисячі років тому: вірити не словам, а ділам.  Біда у тому, що й діла багатьох із них піарники подають  у виключно вигідному для кандидатів світлі, хоча насправді це далеко не так. І тут дуже важливо мати свій погляд.

Саме такий свій погляд, більш-менш зблизька, і дозволяє мені прокоментувати деякі «заслуги» кандидата, якого називають найбільш «кіровоградським».  Мова про Юлю Тимошенко, бо це ж вона  ще в далекому 1997-ому тріумфально увійшла в українську політику і владу через кілька степових районів нашої області.  Нинішні агітатори підносять це, як великий плюс.

Я добре  пам’ятаю цей час. Найсильніша і найвпливовіша політична сила початку 90-их – Народний рух України уже розпочав своє  згасання, підірваний  внутрішніми протиріччями. Та й тримався він на ідеї, на одиницях-десятках відданих людей, ніколи не маючи  капіталів, а тим більше дурних грошей. Юля ж їх мала. Газовий імпорт з Росії в усі часи, аж до нинішнього, були золотим дном. Вона ж осідлала цей потік фактично першою і, мабуть, і сама  була здивована тим золотим дощем, під який потрапила. Тож, гроші роздавала неміряно наліво й направо. То був фактично перший масовий великомасштабний підкуп виборців.

Українська держава тоді нічого не могла протиставити такій навалі – ні досвіду, ні законів, ні інституційного усвідомлення взагалі, що відбувається.  Не міг встояти проти цього і народ – довірливий, наївний, що не так давно вийшов із цупкого тоталітаризму, а ще й обібраний тодішньою інфляцією, він не вмів не те що контролювати владу, критично ставитись до неї, протистояти підкупу, а навіть думати про це.

А його дурили професійно. Деякі колеги і досі мало не з гордощами згадують, як заробляли на цьому, переодягаючи Юлю із модельних норкових шуб у благенькі курточки, мало не в куфайки,  перед зустрічами з виборцями на фермі чи на полі. Звісно, історик-науковець,  тодішній кандидат від Руху, не мав жодних шансів. Не так давно хтось із нинішньої української владної еліти назвав Юлю матір’ю політичної корупції. 

Ця ситуація – точна відповідь на те, чому у нас з’явились олігархи. Тоталітарний СРСР розвалився, незалежна Україна нових законів надбати не встигла, у законодавстві повно дірок, а тут – великі промислові комплекси, незліченне багатство, відсутність національного менеджменту, розпад виробничих стосунків і управління.  Народ же як великий довірливий наївний велетень, якому відбили пам’ять, майже знищили національну свідомість  та ще й обсадили злиднями. Грабуй такого, скільки зможеш. А хто на це здатен? Шахраї, хитрі циніки, відверті бандити.

Пройшов час і Юля зуміла проявити себе у парі з Віктором Андрійовичем, навівши певний лад в енергетиці, відмінивши бартер. З’явилась певна надія і довіра до неї. Варто зауважити, що Юлія Володимирівна має потужний інтелект і небуденну харизму. Їй удається зачарувати більшість із тих, хто потрапляє у її силове поле. Пригадую, як вона зачаровувала  шахтарів Олександрії на чергових виборах,  якраз тоді, коли член її фракції в парламенті Костянтин Жеваго прибрав до рук комплекс «Олександріявугілля». Що лишив по собі? Мільйонні борги перед працівниками, розор та руїни. Якось Микола Сухомлин, екс-голова обласної ради зауважив, що Жеваго з його капіталами розрахуватися з боргами по зарплаті перед людьми, нічого б не коштувало, але, очевидно, не це було їхнім пріоритетом.

Коли Юля вперше, ще при Кучмі,  потрапила в тюрму, у «Батьківщину», політичну партію, створену нею,  йшли люди активні,  ідейні, небайдужі.  У якийсь момент здавалося, її успіх і сила допоможе і їм прийти до влади і тоді Україна почне змінюватись на краще. Але коли наближалися чергові вибори і добряче запахло перемогою Юлі, серед делегатів обласної конференції раптом з’явились десятки людей, яких досі і близько не було на протестних акціях, пікетах, мітингах. Зате були в різних владних кабінетах, провладних партіях та зібраннях. Саме вони склали левову частку депутатів різного рівня рад. І це тепер агітатори  констатують, як одну з перемог  найбільш «кіровоградського» політика. Фактично ж це було ще одна масштабна маніпуляція і обдурювання електорату.

Чому так сталося? Бо не спрацьовував механізм демократії всередині партії. Із самого початку вона створювалась не як демократична організація, а як лідерський клан. Практично всі керівники районних і міських організацій одержували заробітну плату з центру, тотально залежали від керівника обласної організації. Це була і є жорстка вертикальна система, де потрібне рішення  могло прийматися чисто формально. Тому й став можливим наплив  сторонніх людей-претендентів  на ймовірні майбутні депутатські мандати. По суті пристосуванців, корисливих перебіжчиків, «вічних керівників», які просто пересідали на швидкоплинніший до влади човен. І пересідали вони не лише для того, щоб красуватися в президіях чи  маячити на перших сторінках ЗМІ, для них влада  – ресурс. Ним вони користувалися й успішно користуються досі.

Велика надія на багатопартійність, де, здавалося, автоматично працюватиме демократичний принцип відбору кращих, активніших, розумніших, професійніших, ідейніших, не справдилася. Принцип не працював, бо партії створювалися і фінансувалися згори, а партійці знизу не мали сил і можливостей хоч якось протистояти. Можливо, не варто було б і згадувати про це, якби такі механізми не працювали і досі. Виносять вони ближче до влади різних людей, але і корисливих шахраїв, і місцевих олігархів і, на жаль, багатьох охочих користуватися ресурсом, а не тих, хто готовий брати на себе відповідальність і має для цього відповідну підготовку та досвід.

Довелося бути присутньою на одному партійному зібранні, де з хвилини на хвилину очікувалось призначення лідера на найвищу посаду в області, і де його оточення  ділило сфери впливу й посади. Вражала неймовірна жадібність – не поступитися жодним кріслом, і жодного слова, жодної згадки про тягар відповідальності, про рівень підготовки та професіоналізму тих, хто у ті крісла завтра сяде. Велика ймовірність того, що такий підхід спрацьовує і на вищому, державному рівні.

Але час не стоїть на місці. І якби усе було так сумно, України вже б не було. Суспільні процеси, як і будь-які інші, на щастя, різнобіжні. І будь-які наші добрі наміри й справи не проходять безслідно. Підростають нові покоління,  самодостатніші, впевненіші, обізнаніші. Звісно, негативні впливи і приклади теж нікуди не діваються.  Але досвід для того й існує, щоб з нього робити висновки. Найголовніший – мусимо формувати суспільний запит на оновлений, професійний, відданий Україні політикум.  Як  би там не було, але влада поступово вчиться реагувати на ці запити. 

І тут найбільший наш ворог – невіра у себе,  схиляння до примітивного популізму. Він дуже затишний і зручний, але таїть в собі найбільші загрози.  Це те саме, як у великий мороз зупинитися і піддатися  розслабленню, стає тепло і приємно, але за цим – смерть. Сьогодні наше становище далеко не таке трагічне, як багато хто намагається його змалювати, наголошуючи на людських слабостях, бідності, негараздах. Воно може стати таким, якщо ми, як спільнота, втратимо віру у себе, розслабимося і забудемо про власну відповідальність. І це стосується не лише  найближчих виборів.  Ми вже маємо не одне дзеркало українського політикуму, варто часом заглядати в них, щоб не повторювати провалів і помилок, щоб використовувати ті механізми, які не спрацьовували раніше або їх використовували проти нас.  Вони універсальні. 

Мусимо подорослішати, як національна держава,  взяти на себе відповідальність і нарешті використати їх на свою користь. 

Фото – звідси 

314 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.


Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.