ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

На Кіровоградщині вшанували пам’ять учителя, котрий повстав проти імперії

На Кіровоградщині вшанували пам’ять учителя, котрий  повстав  проти  імперії

На приміщенні Володимирівської середньої школи Знамянського району відкрито меморіальну дошку Миколі Петрову, до 95-річчя з дня народження.  На чорному граніті вказано, що він учителював тут із 1951 по 1985 рік. Та вчителів, які віддали роботі у школі по кілька десятків років, не так і мало. Чим же був особливим цей чоловік, який помер уже майже двадцять років тому?

…Наприкінці 80-их, коли затруєна комуністичною ідеологією (імперія вважала – мертва) українська національна свідомість  почала брунькуватися осередками Народного руху,  саме Микола Гаврилович Петров, на той час уже пенсіонер, першим утверджував його ідеї у тоді, здавалося, всуціль російськомовній Знам’янці. Невеличке містечко, крупний залізничний вузол, поряд – Чорний ліс. Це вже тепер ми знаємо, що цей край – один з найзатятіших центрів спротиву наступу більшовизму початку ХХ століття, саме у цьому споконвіку українському краї  зродились провідні отамани Холодноярської республіки, саме тут місцевий люд чинив один з найсильніших спротивів колективізації та Голодомору 33-го року, тож і масштабними були тут репресії і 20-их, і 30-их, і 40-их, і 50-их.

Викосили народну пам’ять ґрунтовно. А після такого посіяти російськомовність тут було вже й нескладно. Тим більше знаходились і  запопадливі сіячі, типу секретаря міськкому Компартії Олександра Тарасенка, одного з найлютіших церберів-захисників СРСР і Компартії у наших степах.

А що ж простий учитель, та ще й пенсіонер, Микола Гаврилович Петров? Що, він знав більше, ніж інші? Трохи й знав, бо мав уже чималий життєвий досвід, багато побачив, пережив, відчув на собі. Пройшов Другу світову, мав дві вищі освіти, знав кілька іноземних мов, бачив, як живуть інші народи і не міг не порівнювати з ними свій, рідний. Звісно, про той обшир  інформації, який ми маємо сьогодні, він міг тільки мріяти.

Іноді думаю: звідки у той геть непевний час 1989-90 року, коли російсько-радянська імперія та КПРС були ще у великій силі і, оговтавшись, могли запросто їх знищити, з’являлись люди (а такі були майже у кожному районі, у деяких селах), що сміливо кинули їй виклик?  Без винятку це були люди освічені, порядні, совісні, небайдужі до слова й мистецтва. Ніхто з того, першого ряду (пізніше вже було всього!) рухівців, не заплямував себе корисливістю, підлабузництвом, хабарництвом, брехнею. На жаль, багатьох з них уже немає в живих.

Миколі Гавриловичу з кількома його однодумцями у Знам’янці доводилось, ой, як нелегко. Варто лише згадати ту обласну конференцію, на яку ми зібралися у вересні 90-го і яку мусили проводити у Чорному лісі, бо місцева компартійна братія затялася не дати провести «бандерівські» збори у залізничному будинку культури. Озлоблені ветерани-комуністи буквально  виривали з рук і намагалися нищити синьо-жовті, тоді ще не державні, прапори.

Та небайдужість і почуття справедливості, національної і громадянської, у душі Миколи Петрова пробудились не в 90-их, а, очевидно, жили завжди.  У оповіданні «Медаль», великою мірою автобіографічному, він зображує ситуацію, коли молодий солдат перешкоджає аморальним вчинкам командира щодо представників «визволеного» народу і за це фактично втрачає заслужену нагороду.

Будучи студентом Київського університету, Микола Петров написав вдячного листа Олександру Солженіцину,  прочитавши  його повість «Один день из жизни Ивана Денисовича», надруковану у журналі «Новий мир». Тоді російський письменник відгукнувся на щирі слова молодого українця.  Але в 90-их, коли емігрант-дисидент надумав облаштовувати Росію за рахунок України та інших республік СРСР, і Микола Гаврилович висловив йому своє розчарування і незгоду (у тому числі й публічну – у кількох виданнях), відповіді уже не одержав…

Микола Петров був небайдужим до слова з юності. Але тодішня цензура  наперед диктувала йому: писати про те, що хвилює і те, що бачиш, не можна, ніхто не надрукує. Тож, разом із настанням незалежності, він, будучи уже немолодою людиною, із пристрастю взявся до письменницької роботи. Йому не довелося проходити час учнівства – рекомендації для вступу у спілку письменників йому дали Олександр Сизоненко та Анатолій Дімаров.  Його зріла і стилістично вивірена проза здивувала і вразила майстрів: де ви буди досі?!

Та Микола Гаврилович не встиг вивершити свою письменницьку долю. У Спілку його прийняли посмертно, що стало унікальним випадком в її історії. Єдина книга прози, видана за його життя у Центрально-Українському видавництві «Двоє на льотному полі», так і не дійшла до читача. Більша частина її тиражу залишилася у видавничих пакунках: у часи шаленої інфляції автор не знайшов коштів, аби викупити її.

Досконало знаючи німецьку, Микола Петров перекладав  свого улюбленого автора Вольфганга Борхерта, опублікувавши переклади тільки у деяких періодичних виданнях.

Тож, не дивно, що коли через роки постало питання про увічнення пам’яті Миколи Петрова, навіть деякі земляки  мало знали про нього. Та завдяки побратимам – депутатові Знам’янської міської ради Юрієві Майбороді, голові обласної письменницької організації Василеві Бондарю сьогодні вчительська громадськість містечка ближче знайомиться із творчою спадщиною та громадянським чином свого земляка. Як виявилось, тут багато його учнів – нинішній директор Володимирівської школи Тетяна Чорна, вчителі Тетяна Головань, Оксана Білан (ведучі пам’ятної зустрічі),  директор Суботцівської школи Анатолій Савлук. Завдяки ініціативі методиста райвіділлу освіти Тамарі Ярмоцик вчителі тепер мають методичний посібник «Петров Микола Гаврилович – учитель, прозаїк, перекладач, громадський діяч».Та твори і переклади Миколи Петрова ще чекають видавця і читача.

Фото Юрія Майбороди

545 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.


Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.