ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Мати військовополоненого з Кіровоградщини: Просто в якийсь момент треба зробити вибір

Мати військовополоненого з Кіровоградщини: Просто в якийсь момент треба зробити  вибір

Пані Наталя стала відома країні, а згодом і світові після 25 листопада минулого року. Точніше, став відомим її син – Роман Мокряк, лейтенант ВМС  Збройних сил України¸ командир катера «Бердянськ». Один із тих, кого Росія взяла в полон і який першим заявив вимогу надати українським морякам статус військовополонених.

Сьогодні  українці світу надіються  на виконання рішення Міжнародного трибуналу з морського права у справі захоплених Росією українських  моряків. Світ сподівається, що  РФ  змушена таки буде виконати його,  а наші хлопці повернуться додому. Звісно, найбільше цього чекають родини полонених  моряків.  Чекає і мама Романа – вчителька початкових  класів сільської школи села Карлівка Кропивницького району, що на Кіровоградщині, Наталя Мокряк. 

Не тільки чекає, а й діє.  У березні вона виступила у штаб-квартирі ООН із закликом до світу підтримати Україну  та допомогти звільнити полонених  українців. Говорила вона не  лише про свого сина та його колег, а й про інших, які утримуються в російських та деенерівських тюрмах уже не один рік. Зокрема, про наших земляків Сергія Глондаря та Олександра Корінькова, які знаходяться у полоні уже п’ять років.

Наталя також одна з ініціаторів відкриття у нашому обласному художньому музеї виставки. На ній представлені не лише картини, а й інші художні вироби морської тематики. До формування концепції цієї виставки причетні чимало людей. Усе почалося з картини художниці Беати Куркуль «Маленький кораблик, повертайся додому», написаної  нею у перші дні перебування наших моряків у полоні. Потім   приєдналися інші митці.

Двадцять чотири художники відтворили  окремий варіант картини, але у своєму стилі й зі своїми емоціями.  Кожен з них по-своєму інтерпретував морський пейзаж, на якому зображено три кораблі, що пливуть у бурхливому морі. На виставці представлено 24 картини, кожна з яких адресована конкретному морякові. Виставку вже бачили у Києві, у інших містах. Коли хлопці повернуться додому, кожен отримає у подарунок свою картину.

– Пані Наталю, розкажіть про себе, свою родину.

Я народилася і виросла  у цьому ж селі, де й зараз живу й працюю. Моя мама все життя робила дояркою, але була дуже небайдужою, мудрою людиною. Це за її порадою я вступила у тоді педагогічний інститут. Вона хотіла, аби я стала вчителькою. І це справді виявилося моїм покликанням. Свого часу я мріяла вступити на історичний факультет, але  чомусь побоялась і пішла на факультет початкових класів.

Мій чоловік Микола, теж родом із села Карлівки, ми й навчалися в одній школі. Він після армії залишився служити у  військовому флоті і ми якийсь час жили у Сєверо-Морську Мурманської області. Роман, наш старший син, ще зовсім маленьким побував разом із батьком на військовому кораблі, але він цього майже не пам’ятає.

Коли прийшов час обирати професію, Роман заявив, що хоче бути військовим археологом, але я наполягла, аби він вступив на історичний факльтет нашого педуніверситету, ніби  намагалася таким чином наздогнати мрію своєї юності. Та  Роман, провчившись майже чотири роки, залишив інститут: це не моє. Кілька місяців попрацював на будові. Тим часом здійснив одну зі своїх дитячих обіцянок.

Коли хлопці були ще малі, – а їх у нас троє, ще Богдан і Антон, – ми завжди вареники, пельмені ліпили разом. Одного разу за таким заняттям Богданчик запитав:

  – Мамо, а чому ти не носиш капелюшків?
  
 Не ношу, бо у мене їх немає,  зовсім просто відповіла я.
   Я, як виросту, куплю тобі,  пообіцяв Богдан.
   А я, як виросту, куплю мамі шубу, – вставив Роман.

Ну от, одного разу він мені телефонує (я ж у школі зранку до вечора):

  – Мамо, прийди додому, для тебе сюрприз.

Забігла ненадовго (школа поряд із нашим будинком), а там – шуба. Купив на зароблені гроші.

Але на будівництві Роман не затримався, вирішив іти в армію.  І чомусь саме в моряки. Казав: «Я служитиму у Севастополі на підводному човні».

Так і сталося. Спочатку той човен був на ремонті, а потім почалися  ходові випробування, занурення.  Я дуже переживала. Закінчилась строкова служба, Роман залишився на човні і тут постало питання про те, що треба завершити освіту.  Він приїхав, відновився в університеті, одержав диплом. Його улюблений викладач Сергій Шевченко якраз видав книгу «Верщники на Інгулі». Підписав Романові. Ми хотіли провести презентацію книги у нашій школі, але Сергій Іванович дуже передчасно пішов з життя, і так і не встигли.

Як ви пережили «кримську весну»?

 На початку лютого Роман був якраз на лікарняному – йому зробили операцію. Коли телефонує його командир: «Терміново прибути!» І якраз потрапив на чергування на КПП.  Йому там довелося затриматися. У цей час опустили український прапор на човні, Романа тоді там не було. Він мене постійно заспокоював і нічого конкретно не розповідав. Але для мене ті дні, як чорна діра у житті. Я постійно плакала, переживала і лише коли почула, що наші моряки, і Роман разом із ними, уже в Очакові, а потім в Одесі, заспокоїлась.

Тим  військовим морякам, які вийшли з Криму спочатку обіцяли дати квартири, але вони так і жили на катері. Винаймати житло в Одесі було дуже дорого. У 2016 році Романа призначили командиром нового катерв «Бердянськ», Він і їздив за ним у Київ. Майже рік тривали випробування катера, у 2018 він уже був на бойовому посту.

 Коли ви дізналися про полон?

 У ті дні я якраз захворіла, син подзвонив, питав, як здоров’я і сказав, що  катер виходить в море.  Це було не перший раз. Як правило, такі походи тривали десь близько доби, тому я  сприйняла його слова спокійно. І тільки увечері 25-го листопада я побачила в інтернеті, що наших хлопців і катери захопила Росія. Росіяни відкрили вогонь на ураження. Чому?! Я й досі не можу цього зрозуміти. Звісно, це був шок. Тим більше повідомили про шістьох поранених, прізвищ відразу не назвали, не було відомо в якому вони стані. Телефон Романа був поза зоною досяжності. Ми передивлялися усі новини. І зітхнули з деяким полегшенням тільки тоді, коли дізналися, що усі живі.

 Ви зараз якось спілкуєтеся із сином?

 Тільки через консула й адвоката. На одне із засідань суду їздив його брат  Богдан.  Вони зіткнулися в коридорі прямо лице в лице. Романа якраз виводили, а Богдан тільки зайшов. Роман аж засяяв від радості. Богдан написав нам у Вайбері: «Мамо, я тримав його за руку!» Він потім зняв невеличке відео, але здалеку, не можна було підійти ближче.

 Ви виступали в ООН…

  Так, це було засідання присвячене запобіганню агресії проти жінок. Прнийняли й відповідний документ, висловили чергову стурбованість, але  реально на Росію це мало  впливає. Увесь світ знає, що правда за нами, але з Росією ніхто не може нічого зробити. Зараз я дуже сподіваюсь нате, що рішення Трибуналу ООН таки буде виконано.

 Пані Наталю, не одне покоління українців виховувалися фактично у проросійській ідеології. Як на вашу думку, звідки у наших людей ця жертовність – скільки добровольців, волонтерів, відданих Україні, твердих духом, як ваш син?

– Мене діти у школі раніше запитували: "Хто такий герой?" Тоді думалося, що це такі незвичайні люди. Десь далеко.  Але, виявляється, що герої – це такі ж люди, як ми всі. Вони живуть поряд, ходять по цій же землі. Просто в якийсь момент треба зробити вибір, здійснити важливий крок. Хтось його робить, а хтось ні…

Фото зі сторінки Наталі Кравченко у фейсбуці

279 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.


Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.