ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Лариса Хосяінова – про надходження до фондів літературного музею у Кропивницькому. ФОТО

Лариса Хосяінова – про надходження до фондів літературного музею у Кропивницькому. ФОТО

Музеї – незворушні склади старожитностей. Побутує така хибна думка. Насправді, це – живі організми зі своїми нескінченними підготовками до завжди нових виставок, зустрічей із живими непересічними особистостями та поповненням фондів. 

Про останнє поговорили з керівницею літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого, що в Кропивницькому, Ларисою Хосяіновою.

– У Вас на робочому столі помітив роман Леоніда Мосендза «Останній пророк». Це теж нове поповнення?
– Так. Наразі маємо доволі рідкісне видання. Книга побачила світ 1960 року в Торонто, Канада. Нам її передав професор Києво-Могилянської академії о. Юрій Мицик, котрий, до речі, добре знав нашого Володимира Панченка.
– Пані Ларисо, вибачте за можливо передчасну цікавість, але як плануєте її використовувати, адже, письменник, науковець, громадський і державний діяч Леонід Мосендз (1897-1948), здається, не має прямого відношення до нашого краю: народився в Кам’янці-Подільському, а потім, разом із частиною військ армії Української Народної Республіки, опинився за кордоном, де й помер?
– Гадаю, що в ході заходів, присвячених уславленому землякові Євгену Маланюку або причетного до нашого краю поету Юрію Клену (Освальду Бургарту), з якими Леонід Мосендз творив і приятелював. До речі, Євген Маланюк з неприхованим пієтетом неодноразово писав про цю людину, зокрема, в есе «Леонід Мосендз (В п’яту річницю смерти)» та «Спізнене покоління. Леонід Мосендз і інші». Схвально відгукується про художній рівень прози, називав його «письменником-майстром дуже тонкого і безпомилкового стилю».
– Звісно, кожна така книга тягне за собою цілий шлейф цікавої інформації. А якими ще предметами, крім друкованої продукції – книг з дарчими написами, журналів, газет – поповнюється скарбниця музею?
– Певними театральними атрибутами. Адже наш заклад розташований в будинку, де жили корифеї й фундатори українського театру. Рукописами письменників. Їх епістолярною спадщиною. Картинами художників, котрі, наприклад, зображували Хутір Надію.  
– Що дарують родини письменників?

– Сімейні альбоми. Особисті речі творців художнього слова. Наприклад, дружина прозаїка й поета Григорія Карєва (1914-1992, народився, як і Марко Кропивницький, в Бежбайраках Новоукраїнського району) – Раїса Аврамівна серед іншого люб’язно запропонувала нам навіть чоловікову бритву для гоління. А дружина Миколи Смоленчука – Нінель Михайлівна подарувала улюблену краватку письменника та вишитий  рушник, що належав мамі майбутнього краєзнавця й романіста. 

Володимир Панченко свого часу передав музею медаль до відзнаки Лауреата премії Українського фонду культури імені Володимира Винниченка та супровідні документи.
– Якісь особливі цікавинки трапляються?
– Іноді. Наприклад, вже згадувана Раїса Карєва, чоловік котрої служив на флоті й брав участь в бойових діях Другої світової війни, віддала на зберігання навіть кобуру від табельної зброї чоловіка і так званого «краба» з головного убору.
– А що з подарованого музею Вас особисто найбільше вразило?
– Можливо, дитяча сорочка поета Валерія Гончаренка, яку, після його відходу у вічність, принесла до музею його дружина Наталія Євгеніївна. Цій непоказній на перший погляд, але, насправді, безцінній речі – вже понад сімдесят.
– Для Вашого музею 2020-й рік – ювілейний. Чверть століття від дня заснування. Тож бажаю нових поповнень для його фондів, що у свою чергу дасть можливість проводити чимало цікавих заходів.


Читайте також: Кіровоградський обласний художній музей вчергове затопило 

Фото автора

229 0
НОВИНИ



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.