ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Як шанувальники старожитностей із Кропивницького мандрували історичними місцями. ФОТО

Як шанувальники старожитностей із Кропивницького мандрували історичними місцями. ФОТО

Мандрований історик Юрій Митрофаненко вкотре подивував любителів старожитностей Кропивницького місцями, пов’язаними з Українською революцією 1917-1921 років (Верблюжка, Ганнівка) та її яскравими особистостями (отамани Никифор Григор’єв, Кость Блакитний). Втім, крім згаданих подій минулого століття, ця несподівана травнева подорож намалювала в моїй уяві ще й образи трьохсотлітньої давнини, доби «святої Гетьманщини». Відразу зауважу, що виникли ті образи опосередковано…

У Ганнівці, що неподалік Петрового, зупинилися біля пам’ятника уродженцю цього села, легендарному отаману Костю Пестушкові (Степовому-Блакитному), а також – могили загиблого в 2014 році на Сході України його нащадка Олександра Хруля, котрий воював у 17 окремій танковій Криворізькій бригаді імені Костянтина Пестушка. Згадали славних борців за незалежність України й автора погруддя отамана, створеного незабутнім кропивницьким скульптором Віктором Френчком.

Незабаром, буквально через кілька хвилин їзди автівкою, опинилися посеред неозорого степу - в місцині, що не зупинить погляду випадкових проїжджих. Але саме тут у березні-квітні 2016 року проходили зйомки фільму «Червоний» за мотивами роману Андрія Кокотюхи. Цікаво, що вже не зовсім уцілілі відтоді дерев’яні сходи, допомогли нам спуститися до живописних і навіть казкових Кочубеївських штолень. Розглядаючи давній рудник і слухаючи розповідь місцевої вчительки, а за сумісництвом «сталкерки», Валерії Пилипенко, якось мимоволі почав згадувати прочитане про події початку 1700-х років, про доноси генерального судді Василя Кочубея та його шуряка полтавського полковника Івана Іскри  на гетьмана Івана Мазепу, прострату цих двох царем та про подальшу небачену дяку з боку імперії їхнім нащадкам: нагороди, високі державні посади, землі.

 Обом навіть пам’ятник у Києві звели! Щоправда він був демонтований владою Української Народної Республіки, але, що цікаво, потім – за часів СРСР – знову на його постаменті спорудили черговий антиукраїнський спомник: робітникам заводу «Арсенал», котрі виступили проти петлюрівців… Зрозуміло, що побачені штольні – теж одна із форм дяки нащадкам роду Кочубеїв від російського царату. Пані Валерія розповіла, що Кочубеївські штольні започаткували 1904-го, а профункціонували вони недовго, до 1915 року, після чого про рудник практично забули.

Та ми й самі побачили, що місцина серед степу нічим особливим себе не видає, а тому приваблює лише рідкісних шукачів пригод. До речі, в мережі Інтернет є інформація, що кар’єр має довжину 185, глибину 35, налічує п’ять штолень загальною довжиною до 250 метрів. Кажуть, щоб оцінити всю красу підземель варто брати з собою потужний ліхтарик… Цікаво, що після фотографування без спалаху у повній темряві, на моєму знімку добре видно природне світіння стін штольні… Попутно Валерія Пилипенко розповіла також про Кочубеївський ліс, старовинний цвинтар та колись пишні бузкові насадження поряд з Ганнівкою. Очевидно, що любов до бузку в родині Кочубеїв загальна. Бо позаминулого року в Диканці теж чув про їхні бузкові пристрасті і навіть бузкову терапію.

Шевченківський лауреат і наш земляк Григорій Гусейнов в багатотомнику «Господні зерна» пов’язує долю гетьмана Івана Мазепи з нашим краєм таким чином, що, мовляв, той, відступаючи після Полтавської битви разом зі шведським королем теренами кількох районів теперішньої Кіровоградщини, побував тут улітку 1709 року. Втім, як не парадоксально, але, мені здається, що про Мазепину добу в області зараз більше нагадують, крім власне Кочубеївських штолень, ще й назва села, до якого поїхали відразу, вибравшись з-під землі. Іскрівка.  

Село, розташоване над річкою Інгулець при впадінні у нею річки Жовта. Тож назва степової річечки нагадує про травень 1648 року й переможну битву Богдана Хмельницького над військом Речі Посполитої. А ось саме село колись належало одному з нащадків Івана Іскри. 

Там є невеликий, але гарний храм, настоятель якого Миколай Іскрівський, після катування був убитий більшовиками у 1919 році. Не так давно його прославлено у лику святих. Мощі святого зберігаються у сільському храмі Іскрівки. 

Директор місцевої школи Валерій Янишин у надзвичайно живописній місцині поблизу гомінкої греблі на річці Інгулець показав нам облагороджене сучасниками джерело, звідки ще за життя брав воду отець Миколай. А ще пан Валерій нас провів до гарної місцини, вартої пера Івана Нечуя-Левицького, де Інгулець робить крутий поворот. Саме там, на кам’янистому схилі, серед степового різнотрав’я й ковили, на могилі козака Сави Самодриги стоїть дивної форми дванадцятикінечний кам’яний хрест, нагадуючи про козацьке минуле краю.

Описаний куточок області, що в Петрівському районі, настільки привабливий, що сюди хочеться повертатися й повертатися. Адже тут на фоні чудової природи химерним чином переплелися важливі події й легенди, пов’язані з історією нашого народу ХУІІ-ХХІ століть.

Фото автора

196 0
НОВИНИ



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.