ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Із тих, хто тримає українське небо: на Кіровоградщині відійшов у вічність просвітянин за покликанням

Із тих, хто тримає  українське небо: на Кіровоградщині відійшов у вічність просвітянин за покликанням

Усе якісь високі слова лізуть у голову, коли думаю, як написати про цього чоловіка – старшого товариша, просвітянина за покликанням. А все просто – днями пішов із життя голова Новомиргородської  районної організації ВУТ «Просвіта», вчитель, поет, перекладач Микола Андрійович Суржок.

…Найперше моє ще школярське враження від цього високого, чорнявого чоловіка – інтелігентність, м’якість голосу й поводження, відкритість і водночас неабияка начитаність, широта ерудиції. Очевидно, він закроювався на високий політ. Можливо, його місце  мало б бути десь у столичних видавництвах, серед літературної еліти, діячів-державників. Але юність  і світоглядне становлення його припали на початок 60-их років, коли  українство вдихнуло ковток свободи, пустило паростки неординарних особистостей, талантів і їх тут же почала знищувати комуно-імперська система.  Миколі Суржку  крила підрізала  та ж відома інституція – КГБ.

Студенту філологічного  факультету Київського університету імені Шевченка потрапила до рук «Історія  України-Руси» Михайла Грушевського. Ця книга для тодішньої влади була як бомба сповільненої дії, бо розвертала мізки думаючої людини зовсім у інший, проукраїнський, бік. Звісно, знайшовся сексот. Ні, студента Миколу не арештовували, просто до його матері у Новомиргороді приїхала чорна «Волга» і люди в цивільному популярно пояснили, який вибір є у її сина. А він був простий – або ставати на прю із владою, сіяти українську ідею і йти у табори, прирікати себе на злигодні і вірну смерть, або  відмовитись від  будь-яких проявів національної свідомості і  жити тихо, як усі. Він не міг відмовити матері, яка благала, аби він жив нормальним, як вона розуміла, життям.

Не одне десятиліття учителював. Найбільше запам’ятався мені вчителем української мови і літератури у сільській Йосипівській школі. Це і його стараннями теж вона сьогодні – одна із лідерів на районному освітянському полі.

Але та українська  правда, заронена  в юності у серце, ніколи не пригасала у ньому. Крім учительської праці займався перекладами, писав вірші. Миколу Суржка, мабуть, не можна поставити у перший поетичний ряд, але він однозначно – серед тих, хто  серцем відчував і любив українське слово, цінував і підносив його.

Коли ж почалась перебудова, коли вибухнули нові українські організації, він, хоч і з острахом, з обережністю (досвід 60-их був живий у пам’яті), став фактично одним з провідників ідеї незалежності України на Новомиргородщині. На нього завжди можна було покластися (на відміну від деяких діячів, які сьогодні б’ють себе у груди і претендують на визнання й нагороди), він ставився до громадських справ завжди відповідально і сердечно. А це на початку 90-их потребувало  і відданості, і відваги.  Микола Андрійович часом був здатен навіть на епатажні вчинки: покласти до пам’ятника Леніну вінок із колючого дроту – це була подія, про яку довго говорили  у місті й районі.

Та багато сил і часу він віддав іншому пам’ятнику – Тарасу Шевченку. Малим хлопчиком майбутній поет їхав із батьком на возі  через Новомиргород  у  тодішній  Єлисаветград, про що залишив яскравий спогад у повісті «Наймичка». Звісно, у Новомиргороді  обов’язково мав постати пам’ятник Кобзареві. Планувалося, що якраз у образі малого хлопця. Врешті, зупинилися на іншому проєкті. Але для того, щоб у містечку з’явився пам’ятник Тарасу Шевченку доклав багато зусиль якраз Микола Суржок із друзями-однодумцями. На завершальному етапі до них долучилася і міська рада Новомиргорода, але частину коштів було зібрано ентузіастами, завдяки ініціативі просвітян.

Микола Суржок за життя видав кілька поетичних книжок, його переклади  поем Шевченка з російської на українську зараз готуються до друку  у Центрально-українському видавництві. Він дуже чекав виходу цієї книги. Можливо, серед його учнів чи колег знайдеться спонсор, аби довести справу до кінця.

Микола Суржок був одним із тих, хто виніс із тоталітарно-імперських часів українське небо, тримав його  на тій висоті, аби молоді покоління побачили і відчули  необхідність того неба для себе. Хочеться вірити, що на молодих плечах воно підніметься ще вище.

       

493 0
НОВИНИ



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.