Відучора Кіровоградщина поступово виходить із небачених досі карантинних заходів, пов’язаних із пандемією одного з різновидів коронавірусу. 

Гортаючи «Історичний календар Кіровоградщини на 2020 рік. Люди. Події. Факти» Володимира Боська, звернув увагу на те, що в поточному році варто згадати й про інші пошесті, через які в минулому страждало населення краю. Зокрема, виповнюється 250 років відтоді, як в Єлисаветграді розпочалася епідемія чуми. Вона «тривала до 1772 року й забрала життя приблизно 1 500 чоловік».  Принагідно зауважимо, що одна з найстрашніших в історії людства хвороб і раніше не оминала серединної України. «Чума з лопатою ходила, //Та гробовища рила, рила…», – писав  Тарас Шевченко.

Свого часу серед тих, хто не давав «чорній смерті» вільно поширюватися були й українські козаки. Варто погортати сторінки корпусу документів «Архіву Коша Нової Запорозької Січі» 1734-1775 років, щоб наочно у цьому переконатися. Так, у 1755 році, на ім’я кошового отамана Григорія Лантуха надійшла інформація про поширення чуми в прикордонних із Запорожжям польських і турецьких володіннях. Уже в листопаді того ж року, але вже іншим кошовим, Григорієм Федоровим «з товариством», було вжито ряд заходів, щоб від «небезпечної повітряної хвороби мати надійну пересторогу й запорозьких козаків, які з метою своїх промислів вирушали до тих місць (йшлося зокрема про Немирів, Вінницю, Липовець, Животів та Полієве Озеро на річці Кодима, де вимерло багато людей, «не маючи жодної зовнішньої ознаки хвороби». – Авт.), а звідти – обивателів, котрі приїжджали на лиманські коси, під жодним приводом не пропускати й спілкування з ними не мати». 

Спеціальний наказ розсилався полковникам Війська Запорозького Низового, в тому числі й «бугогардовому» Максимові Тарану, котрий «перебував у Великому Інгулі». (Нагадаємо, що територія Бугогардівської паланки багато в чому співпадала з обрисами сучасної Кіровоградщини). В документах ідеться й про покарання порушників наказів у вигляді штрафів. На кордоні створювалися спеціальні застави для відбування шеститижневого карантину. До всього 9 січня 1756 року додався ще й ордер гетьмана Кирила Розумовського Кошеві про дотримання обережності («доки чума зовсім не минеться, – в житла, зимівники та дачі запорозькі нікого не пускати») та неухильне виконання заходів проти занесення чуми на Запорожжя і Гетьманську Україну з Польщі й Туреччини та дотримання карантину для людей, що прибували звідти. По-сучасному цікаві відповіді Коша російській колоніальній адміністрації (зокрема, пов’язаної з фортецею Св.Єлисавети), наприклад, щодо відсутності коштів на облаштування карантинних приміщень, де мали б перебувати купці з Криму, тощо. Втім, у березні карантин було знято остаточно. В «Архіві Коша Нової Запорозької Січі» нарахував близько двох десятків документів про те, як запорожці боролися з чумою в середині ХУІІІ століття.

А ще у згаданому «Історичному календарі…» краєзнавець Володимир Босько повідомляє, що виповнюється 110 років відтоді, як у Єлисаветграді пройшла епідемія холери. І тривала вона «з 22 травня по 3 жовтня 1910 року. Тоді захворіли 2789 осіб, а померли – 1231».

Звісно, можна ще згадати й 100-річчя відтоді, як завершилася пандемія «іспанки» або іспанського грипу. Вірусної хвороби, що забрала життя мільйонів людей, в тому числі й наших земляків.

Звісно, то згадки лише про так звані «ювілейні» дати, пов’язані з епідеміями згаданих хвороб, котрі траплялися в минулому. А таких лихих років було значно більше.

Фото картин – з мережі Інтернет