ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Еволюція співпраці Україна – ЄС

Еволюція співпраці Україна – ЄС

 

Стаття Романа Яковенка, кандидата економічних наук, доцента ЦНТУ

Як невід’ємна частина Європи, Україна об’єктивно орієнтується на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічних відносин та забезпечення належного добробуту своїх громадян. Поглиблення європейської інтеграції та розширення Європейського союзу на схід, його безпосереднє наближення до кордонів України створює додаткові передумови для активізації участі України в цих процесах. Провідними формами співробітництва між Україною та ЄС є торгівля, інвестиційна діяльність, науково-технічна сфера, регулювання трудової міграції та інші.

Україна проголосила своєю стратегічною метою інтеграцію до європейського політичного, економічного та правового простору. Одним із найважливіших елементів такої стратегії є принципове прагнення в майбутньому вступити до ЄС, про що вперше було заявлено Президентом України Л. Кучмою в січні 1996 р. на засіданні Ради Європи. Цей процес розглядається не лише як входження до економічного простору ЄС, але й як приєднання до існуючої у ньому системи цінностей, а також досягнення нового рівня безпеки, економічний аспект якої набуває остан­нім часом домінуючого значення для всіх країн.

Європейський Союз – найпотужніше та найбільш розвинуте угрупування сучасності, політичний та економічний потенціал якого невпинно зростає, рівень життя, прав і свобод громадян неухильно підвищується. ЄС є організацією, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної, правової та економічної інтеграції, соціального та культур­ного розвитку. Європейський вибір України зумовлений усвідомленням факту інтеграції до ЄС, як фактора сприяння державній незалежності, безпеці, політичній стабільності, економічному та соціальному розвитку.

Основними критеріями, за якими визначається готовність країн-аплікантів до повноправного членства в ЄС, є:

• стабільність інституцій, які гарантують демократичний розвиток держави, владу закону, захист прав людини;

• наявність дієвої ринкової економіки, готовність бути конкурентоспроможним партнером ЄС, здатність виконувати зобов’язання, що випливають з повноправного членства в ЄС;

• відповідність критеріям політичного, економічного та валютного Союзу.

Зважаючи на суттєву різницю у внутрішньому стані країн-членів ЄС та України, на невідповідність України за рядом показників вимогам ЄС, повноправне членство у найближчі роки є нереальним. Тому середньотерміновою зовнішньо­політичною метою України є отримання статусу асоційованого члена ЄС, що відповідає взаємним інтересам і є реалістичним.

Хронологія розвитку відносин України з ЄС виглядає таким чи­ном: 14 червня 1994 р. в Люксембурзі була підписана Угода про парт­нерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС). З завершенням формальних процедур стосовно її ратифікації ця Угода набула чинності з 1 березня 1997 р. УПС відкрила перспективу для набуття Україною статусу асоційованого члена ЄС. Вона передбачає співробітництво між Україною та ЄС з широкого кола політичних, економічних і гуманітарних питань, та слугує правовою основою для органічного включення України в євро­пейські процеси. Важливим моментом Угоди є постійний політичний діалог між Україною та ЄС. Зокрема, регулярного характеру набули консультації між міністрами закордонних справ України і „Трійки” ЄС. На першому самміті Україна-ЄС, було обговорено шляхи подальшої взаємодії між нашою державою та ЄС.

Згідно з УПС, інституційні рамки її виконання мають базувати­ся на трьох спільних органах: Раді з питань співробітництва (на рівні міністрів закордонних справ для розгляду будь-яких значних питань), Комітеті з питань співробітництва (складається з представників Ради ЄС і членів КЄС, та представників Уряду України, його функції визна­чає Рада з питань співробітництва) та Комітет з парламентського співро­бітництва (форум парламентарів України та Євросоюзу).

Позитивні зміни у ставленні ЄС до України були зафіксовані у прийнятих Радою Міністрів ЄС 31 жовтня 1994 р. Спеціальній резолюції і 28 листопада 1994 р. – рішенні про спільну позицію щодо України, які започаткували процес реалізації ініційованої Європейською Комісією у квітні 1994 р. Стратегії ЄС щодо України. Обговорення практичних аспектів і форм реалізації стратегії співробітництва проходить у рам­ках консультацій Україна – Трійка ЄС, зустрічей на рівні міністрів, експертів тощо, засіданнях спільного комітету Україна-ЄС, візитах вищих посадових осіб. Важливими подіями у розвитку відносин України з ЄС слід вважати заяву про визнання Європейським Союзом за Україною статусу країни з перехідною економікою (червень 1996 р.), прийняття Радою Міністрів ЄС 6 грудня 1996 р. Плану дій щодо України, де Єв­ропейський Союз виголосив свою готовність розвивати і посилювати політичні та економічні відносини з Україною, вступ України до СОТ. ЄС виділяє декілька провідних напрямів співробітництва: підтримка демократичних і еко­номічних реформ, розвиток торгового та економічного співробітництва, посилення політичного діалогу, залучення України до формування но­вої архітектури європейської безпеки, підтримка регіонального співро­бітництва, зміцнення договірних відносин, реформування енергетично­го сектора тощо. Мета удосконалення стосунків ЄС з Україною – зробити свій внесок у розвиток України як стабільної, незалежної, демократичної, ринковоорієнтованої, безядерної, територіально цілісної держави.

Керівництво нашої держави розглядає УПС між Україною та ЄС як один з базових зовнішньополітичних документів, а її імплемен­тацію – як важливу частину реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС.

Поряд з тим, існує низка факторів, що мають вплив як на реалі­зацію УПС, так і на загальний стан стосунків України з ЄС. Такі сто­сунки не повинні обмежуватись виключно Угодою чи, наприклад, суто наданням ЄС технічної допомоги Україні. Для того, щоб бути успіш­ними, вони повинні будуватися на довгостроковій стратегії, що мала б кінцевою метою повноправне членство України у ЄС. Тому поряд з реалізацією УПС необхідним є політичне визнання Європейським Союзом курсу України на інтеграцію до ЄС. З цією метою на Першому засіданні Ради з питань співробітництва Україна-ЄС 8-9 червня 1998 р. прем’єр-міністр України офіційно висловив прагнення нашої держави набути асоційо­ваного членства в ЄС.

Однак, незважаючи на прийняті рішення і зроблені заяви, євро­пейська спрямованість українського суспільства на сьогодні є більш бажаною, ніж дійсною – як для України, так і для ЄС. І проблема тут не стільки дипломатична і лежить більше не в площині зовнішньої політики. Адже вступити до Євросоюзу це не одне й те ж, що вступити до ООН чи навіть НАТО. ЄС поступово трансформується з міжнародної організації, з економічного та політичного союзу західноєвропейських країн в об’єднання держав з єдиною валютою, громадянством, кордо­нами, єдиною зовнішньою і внутрішньою політикою. Аналітики вже неодноразово вказували кандидатам на отримання повноправного членства в ЄС: для входження в Союз необхідне не просто політичне рішення, потрібна справжня правова, економічна, культурна і навіть, до певної міри, цивілізаційна революція. ЄС відрізняється від усталених міжна­родних організацій тим, що він є справді прообразом „спільного дому”. Інтеграція до ЄС вимагає не стільки зовнішньополітичної відповіднос­ті, скільки внутрішньої – політичної, економічної, соціальної тощо.

Тому при аналізі стану, проблем та перспектив розвитку взаємовідносин України та ЄС необхідно враховувати наступне:

- ЄС знаходиться напередодні вступу в кількісно і якісно новий етап свого розвитку. Одночасно триває інтенсивний процес розвитку Європейського Валютного Союзу, який зазнав суттєвих ускладнень внаслідок світової фінансової кризи. В таких умовах ЄС не докладатиме особливих зусиль для сприяння інтеграції України до своїх структур. Відбувається певне дистанціювання від України по лінії політичного діалогу і зведення контактів у цій сфері до обміну загальною інформацією та здійснення сут­тєвого тиску на Україну з деяких питань (темпи реформ, інвестиційний клімат, внутрішнє законодавство, ЧАЕС тощо);

- найбільш помітною рисою політики ЄС щодо України на дано­му етапі є її „тасизація”, тобто надання допомоги і співробітниц­тво переважно по лінії програм „TACIS” і „ТЕМРUS”;

- однією з причин дистанціювання ЄС від України є опозиція подальшому розширенню на Схід з боку таких країн як Португалія, Греція, певною мірою Іспанія та Італія, які висловлюють побою­вання, що Україна претендуватиме на частку допомоги з бюджету ЄС по лінії Регіонального та Структурного фондів. В політично­му плані проти подальшого розширення ЄС на Схід виступають Франція, Бельгія, Італія, оскільки таке розширення об’єктивно посилює позиції ФРН;

- в ЄС недостатньо відомо про Україну, її існуючі та потенційні виробничі, науково-технічні, інтелектуальні можливості;

- Україна є занадто великою державою за масштабами і, відповідно, за завданнями, які перед нею стоять, для вступу в сьогоднішній або навіть у завтрашній ЄС. Євросоюз просто нездатний абсорбувати країну таких масштабів. Крім цього, Україна є занадто важли­вим геополітичним фактором для всіх центрів світової політики (США, Росія, ЄС) і має занадто велике стратегічне значення, щоб просто „увійти” до якогось з них – цьому будуть протидіяти інші світові центри. У доброму розумінні слова Україна приречена реалізувати свою багатовекторну відповідальність у світовій політиці. Завдання полягає у визначенні курсу „золотої середини”, який найбільшою мірою відповідав би стратегічним національним інтересам України;

- європейський напрямок є, як відомо, пріоритетним у нашій зовнішній політиці. Саме в інтересах України домагатися більшої інтеграції до європейських структур, оскільки саме тут знаходяться передова технологія та більш прогресивні економічні відносини;

- водночас існує традиційна геополітична орієнтація окремих країн-членів ЄС на Росію і віднесення ними України до її законної сфери інтересів. Росія не має намірів вступати до ЄС, і тут наші інтереси розходяться. Цитата з інформативного бюлетеню ЄС: „На політику ЄС по відношенню до СНД суттєво впливають повага та стурбованість країн-членів ЄС питаннями, чутливими для Ро­сії, яка залишається домінуючою державою цього регіону”;

- на сьогодні відсутні принципові зміни з приводу допуску українських товарів на ринок ЄС (певне, але незначне збільшення квот, і тільки по окремих групах товарів, підтверджує протекці­оністські засади зовнішньоторговельної політики ЄС по відно­шенню до України, як і взагалі до третіх країн, які мають абсолютні переваги в окремих сферах виробництва у зв’язку зі змінами у світовому поділі праці (металургія, легка промисловість, хімічна індустрія тощо)). Прийняті Парламентом та Урядом України рішення щодо компанії „Автозаз-Деу”, про забо­рону ввезення імпортної сільськогосподарської техніки, а також експорт до ЄС металевих труб та прокату чорних металів понад встановлені квоти, за демпінговими цінами створюють додаткову напругу у відносинах з ЄС, підривають довіру до України як економічного партнера.

Використана література:

1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.

2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.

3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – Кіровоград : ТОВ „Поліграф-Сервіс”, 2007. – 132 с.

4. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.

5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.

232 0
НОВИНИ



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.