Стаття Романа Яковенка, кандидата економічних наук, доцента ЦНТУ
Як невід’ємна частина Європи, Україна об’єктивно орієнтується на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічних відносин та забезпечення належного добробуту своїх громадян. Поглиблення європейської інтеграції та розширення Європейського союзу на схід, його безпосереднє наближення до кордонів України створює додаткові передумови для активізації участі України в цих процесах. Провідними формами співробітництва між Україною та ЄС є торгівля, інвестиційна діяльність, науково-технічна сфера, регулювання трудової міграції та інші.
Україна проголосила своєю стратегічною метою інтеграцію до європейського політичного, економічного та правового простору. Одним із найважливіших елементів такої стратегії є принципове прагнення в майбутньому вступити до ЄС, про що вперше було заявлено Президентом України Л. Кучмою в січні 1996 р. на засіданні Ради Європи. Цей процес розглядається не лише як входження до економічного простору ЄС, але й як приєднання до існуючої у ньому системи цінностей, а також досягнення нового рівня безпеки, економічний аспект якої набуває останнім часом домінуючого значення для всіх країн.
Європейський Союз – найпотужніше та найбільш розвинуте угрупування сучасності, політичний та економічний потенціал якого невпинно зростає, рівень життя, прав і свобод громадян неухильно підвищується. ЄС є організацією, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної, правової та економічної інтеграції, соціального та культурного розвитку. Європейський вибір України зумовлений усвідомленням факту інтеграції до ЄС, як фактора сприяння державній незалежності, безпеці, політичній стабільності, економічному та соціальному розвитку.
Основними критеріями, за якими визначається готовність країн-аплікантів до повноправного членства в ЄС, є:
• стабільність інституцій, які гарантують демократичний розвиток держави, владу закону, захист прав людини;
• наявність дієвої ринкової економіки, готовність бути конкурентоспроможним партнером ЄС, здатність виконувати зобов’язання, що випливають з повноправного членства в ЄС;
• відповідність критеріям політичного, економічного та валютного Союзу.
Зважаючи на суттєву різницю у внутрішньому стані країн-членів ЄС та України, на невідповідність України за рядом показників вимогам ЄС, повноправне членство у найближчі роки є нереальним. Тому середньотерміновою зовнішньополітичною метою України є отримання статусу асоційованого члена ЄС, що відповідає взаємним інтересам і є реалістичним.
Хронологія розвитку відносин України з ЄС виглядає таким чином: 14 червня 1994 р. в Люксембурзі була підписана Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС). З завершенням формальних процедур стосовно її ратифікації ця Угода набула чинності з 1 березня 1997 р. УПС відкрила перспективу для набуття Україною статусу асоційованого члена ЄС. Вона передбачає співробітництво між Україною та ЄС з широкого кола політичних, економічних і гуманітарних питань, та слугує правовою основою для органічного включення України в європейські процеси. Важливим моментом Угоди є постійний політичний діалог між Україною та ЄС. Зокрема, регулярного характеру набули консультації між міністрами закордонних справ України і „Трійки” ЄС. На першому самміті Україна-ЄС, було обговорено шляхи подальшої взаємодії між нашою державою та ЄС.
Згідно з УПС, інституційні рамки її виконання мають базуватися на трьох спільних органах: Раді з питань співробітництва (на рівні міністрів закордонних справ для розгляду будь-яких значних питань), Комітеті з питань співробітництва (складається з представників Ради ЄС і членів КЄС, та представників Уряду України, його функції визначає Рада з питань співробітництва) та Комітет з парламентського співробітництва (форум парламентарів України та Євросоюзу).
Позитивні зміни у ставленні ЄС до України були зафіксовані у прийнятих Радою Міністрів ЄС 31 жовтня 1994 р. Спеціальній резолюції і 28 листопада 1994 р. – рішенні про спільну позицію щодо України, які започаткували процес реалізації ініційованої Європейською Комісією у квітні 1994 р. Стратегії ЄС щодо України. Обговорення практичних аспектів і форм реалізації стратегії співробітництва проходить у рамках консультацій Україна – Трійка ЄС, зустрічей на рівні міністрів, експертів тощо, засіданнях спільного комітету Україна-ЄС, візитах вищих посадових осіб. Важливими подіями у розвитку відносин України з ЄС слід вважати заяву про визнання Європейським Союзом за Україною статусу країни з перехідною економікою (червень 1996 р.), прийняття Радою Міністрів ЄС 6 грудня 1996 р. Плану дій щодо України, де Європейський Союз виголосив свою готовність розвивати і посилювати політичні та економічні відносини з Україною, вступ України до СОТ. ЄС виділяє декілька провідних напрямів співробітництва: підтримка демократичних і економічних реформ, розвиток торгового та економічного співробітництва, посилення політичного діалогу, залучення України до формування нової архітектури європейської безпеки, підтримка регіонального співробітництва, зміцнення договірних відносин, реформування енергетичного сектора тощо. Мета удосконалення стосунків ЄС з Україною – зробити свій внесок у розвиток України як стабільної, незалежної, демократичної, ринковоорієнтованої, безядерної, територіально цілісної держави.
Керівництво нашої держави розглядає УПС між Україною та ЄС як один з базових зовнішньополітичних документів, а її імплементацію – як важливу частину реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС.
Поряд з тим, існує низка факторів, що мають вплив як на реалізацію УПС, так і на загальний стан стосунків України з ЄС. Такі стосунки не повинні обмежуватись виключно Угодою чи, наприклад, суто наданням ЄС технічної допомоги Україні. Для того, щоб бути успішними, вони повинні будуватися на довгостроковій стратегії, що мала б кінцевою метою повноправне членство України у ЄС. Тому поряд з реалізацією УПС необхідним є політичне визнання Європейським Союзом курсу України на інтеграцію до ЄС. З цією метою на Першому засіданні Ради з питань співробітництва Україна-ЄС 8-9 червня 1998 р. прем’єр-міністр України офіційно висловив прагнення нашої держави набути асоційованого членства в ЄС.
Однак, незважаючи на прийняті рішення і зроблені заяви, європейська спрямованість українського суспільства на сьогодні є більш бажаною, ніж дійсною – як для України, так і для ЄС. І проблема тут не стільки дипломатична і лежить більше не в площині зовнішньої політики. Адже вступити до Євросоюзу це не одне й те ж, що вступити до ООН чи навіть НАТО. ЄС поступово трансформується з міжнародної організації, з економічного та політичного союзу західноєвропейських країн в об’єднання держав з єдиною валютою, громадянством, кордонами, єдиною зовнішньою і внутрішньою політикою. Аналітики вже неодноразово вказували кандидатам на отримання повноправного членства в ЄС: для входження в Союз необхідне не просто політичне рішення, потрібна справжня правова, економічна, культурна і навіть, до певної міри, цивілізаційна революція. ЄС відрізняється від усталених міжнародних організацій тим, що він є справді прообразом „спільного дому”. Інтеграція до ЄС вимагає не стільки зовнішньополітичної відповідності, скільки внутрішньої – політичної, економічної, соціальної тощо.
Тому при аналізі стану, проблем та перспектив розвитку взаємовідносин України та ЄС необхідно враховувати наступне:
- ЄС знаходиться напередодні вступу в кількісно і якісно новий етап свого розвитку. Одночасно триває інтенсивний процес розвитку Європейського Валютного Союзу, який зазнав суттєвих ускладнень внаслідок світової фінансової кризи. В таких умовах ЄС не докладатиме особливих зусиль для сприяння інтеграції України до своїх структур. Відбувається певне дистанціювання від України по лінії політичного діалогу і зведення контактів у цій сфері до обміну загальною інформацією та здійснення суттєвого тиску на Україну з деяких питань (темпи реформ, інвестиційний клімат, внутрішнє законодавство, ЧАЕС тощо);
- найбільш помітною рисою політики ЄС щодо України на даному етапі є її „тасизація”, тобто надання допомоги і співробітництво переважно по лінії програм „TACIS” і „ТЕМРUS”;
- однією з причин дистанціювання ЄС від України є опозиція подальшому розширенню на Схід з боку таких країн як Португалія, Греція, певною мірою Іспанія та Італія, які висловлюють побоювання, що Україна претендуватиме на частку допомоги з бюджету ЄС по лінії Регіонального та Структурного фондів. В політичному плані проти подальшого розширення ЄС на Схід виступають Франція, Бельгія, Італія, оскільки таке розширення об’єктивно посилює позиції ФРН;
- в ЄС недостатньо відомо про Україну, її існуючі та потенційні виробничі, науково-технічні, інтелектуальні можливості;
- Україна є занадто великою державою за масштабами і, відповідно, за завданнями, які перед нею стоять, для вступу в сьогоднішній або навіть у завтрашній ЄС. Євросоюз просто нездатний абсорбувати країну таких масштабів. Крім цього, Україна є занадто важливим геополітичним фактором для всіх центрів світової політики (США, Росія, ЄС) і має занадто велике стратегічне значення, щоб просто „увійти” до якогось з них – цьому будуть протидіяти інші світові центри. У доброму розумінні слова Україна приречена реалізувати свою багатовекторну відповідальність у світовій політиці. Завдання полягає у визначенні курсу „золотої середини”, який найбільшою мірою відповідав би стратегічним національним інтересам України;
- європейський напрямок є, як відомо, пріоритетним у нашій зовнішній політиці. Саме в інтересах України домагатися більшої інтеграції до європейських структур, оскільки саме тут знаходяться передова технологія та більш прогресивні економічні відносини;
- водночас існує традиційна геополітична орієнтація окремих країн-членів ЄС на Росію і віднесення ними України до її законної сфери інтересів. Росія не має намірів вступати до ЄС, і тут наші інтереси розходяться. Цитата з інформативного бюлетеню ЄС: „На політику ЄС по відношенню до СНД суттєво впливають повага та стурбованість країн-членів ЄС питаннями, чутливими для Росії, яка залишається домінуючою державою цього регіону”;
- на сьогодні відсутні принципові зміни з приводу допуску українських товарів на ринок ЄС (певне, але незначне збільшення квот, і тільки по окремих групах товарів, підтверджує протекціоністські засади зовнішньоторговельної політики ЄС по відношенню до України, як і взагалі до третіх країн, які мають абсолютні переваги в окремих сферах виробництва у зв’язку зі змінами у світовому поділі праці (металургія, легка промисловість, хімічна індустрія тощо)). Прийняті Парламентом та Урядом України рішення щодо компанії „Автозаз-Деу”, про заборону ввезення імпортної сільськогосподарської техніки, а також експорт до ЄС металевих труб та прокату чорних металів понад встановлені квоти, за демпінговими цінами створюють додаткову напругу у відносинах з ЄС, підривають довіру до України як економічного партнера.
Використана література:
1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – Кіровоград : ТОВ „Поліграф-Сервіс”, 2007. – 132 с.
4. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
вологість:
тиск:
вітер:
Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.
Sinoptik.ua - погода в україні та світі.
KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.