ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Чому Созонівка, що протікає на Кіровоградщині, перестала бути річкою в класичному розумінні слова. ФОТО

Чому Созонівка, що протікає на Кіровоградщині, перестала бути річкою в класичному розумінні слова. ФОТО

Десь з середини восьмидесятих років минулого століття в обласній пресі почали з’являтися невеличкі, але привабливі для любителів географічного краєзнавства матеріали журналіста й письменника-початківця Володимира Кобзаря, присвячені зникаючим річкам нашого краю. Цікаві вони були насамперед тим, що автор, мандруючи пішки, як правило, розповідав не тільки про так би мовити «минулу славу», але, насамперед, на повний голос говорив про справжній стан залишків тих річечок.

Уже не пам’ятаю чи йшлося в нарисах про восьмикілометрову річку Созонівку, котра, беручи початок від джерел однойменного села Кропивницького району, впадає в Інгул на території обласного центру. Але, бродячи багато років поспіль її берегами у різні пори року, завжди, як власне і сьогодні, згадував про ті непересічні газетні статті. Щоправда спершу вважав, що побачені ставки, широкі рукотворні копанки з білим лататтям, заболочені місця, порослі очеретом, струмочки, а іноді – особливо весняної пори! –- й більш солідні потоки, – все те є не чим іншим як звичними атрибутами безіменної балки.

А якось з’ясував, що то – русло хай і невеликої, але річки, яким вона прокладає собі дорогу від села, що дало їй назву, через колишній Густий Гай – до Лелеківки, де з’єднується з Інгулом. Поїть прилеглі городи, дає прихисток кільком садо-городнім кооперативам, базам відпочинку, зокрема, «Гірнику» та іншим. Тримає на собі кілька гребель та місточків. Десь там, на початку, на її правому березі є широко відоме джерело питної води, куди, попри місцеву коров’ячу стежку, і в мороз, і в спеку, щоб зачерпнути життєдайної вологи тягнуться жителі навколишніх сіл, дач і самого міста Кропивницький. Минулої історичної доби неподалік об’їзної траси на лівому схилі функціонував - уже добряче порослий самосійними деревами й чагарниками – відомий піщаний кар’єр. Неподалік колись квітучого, а наразі зниклого радгоспу «Тюльпан», ще в буремні дев’яності, здається,  проводилися масштабні геолого-розвідувальні роботи. Тоді люди в міському транспорті доволі гучно перешіптувалися, що, мовляв, знайшли поклади алмазів! І, ніби в підтвердження чуток, що незабаром всі забагатіємо, значну частину тамтешніх берегів Созонівки обгородили високою бетонною загородою. Алмазів, як видно не виявилося, бо в останні роки чимало плит з того «паркану»  розікрали, а спеціальні колодязі – понівечили… З лівого крутого схилу, за одним із ставків, можна побачити залишки колишньої уранової копальні, що символічно бовваніє поруч з Лелеківським кладовищем. А за спиною – сотні порослих бур’янами ділянок, де років тридцять тому містяни мріяли побудувати дачі, та обійшлися переважно посадкою вишень-черешень, слив-абрикосів, але й до них на сьогодні чомусь забули дорогу.

Втім, тут очі подорожніх охочіше вдивляються в зелень насаджених в середині минулого століття соснових та дубових гаїв, якими після дощів завжди блукають грибники. Неймовірною недоторканістю приваблює цьогорічне запашне степове різнотрав’я. З квітки на квітку перелітають різноколірні жуки, джмелі і навіть бджоли, котрі, як не дивно стають рідкістю. А ось і окраса природи – гігантська сколія. Жовтаво-чорна комаха, яку бояться діти й дорослі, бо плутають з шершнем.

У ці дні Созонівка зовсім пересохла в кількох місцях і, зокрема, перед самим поворотом у бік Лелеківки. Щоправда трава і зараз тут вище пояса. Цікаво, що на дні балки, на галявинах серед чисельних самосійних яблунь і груш, кущів маслинки, обплетеної хмелем, панує неймовірно витягнутий угору хвощ польовий. Червоніє королева тонких приємних запахів – чина бульбиста. Жовтим цвітом ваблять зір «лікар від ста хвороб» звіробій, пряні цмин та пижмо, блакитним - петрові батоги.

Серед побачених пташок запам’яталися сойки та кілька видів дятлів. Чувся галас сорок. Але варто було ступити на стежку в сосновому насадженні, з краю якого ще збереглися фрагменти згадуваних повалених бетонних плит, щоб пощастило зустріти барвистого одуда. Того самого таємничого птаха, про якого ще в дев’яностих роках дев’ятнадцятого століття краєзнавець Володимир Ястребов записав відому українську казку й надрукував її у збірнику «Материалы по этнографии Новороссийского края, собранные в Елисаветградском и Александрийском уездах Херсонской губернии». Того дивного птаха, котрий справжньою людською мовою навчає тебе: «Ходи тут! Ходи тут!» Здивувало, що зустрінутий, хоча й мав на голівці характерного жовто-гарячого чубчика з чоно-білими вершинами, і все ж, в оперенні не набув справжнього яскравого забарвлення, а головне – не тікав від людини. Виявилося, що маємо справу з пташеням, яке очевидно саме на цій людській стежці вирішило виглядати батьків. А вони, як відомо, своє чадо, навіть після того, як воно покине гніздо, доглядають досить довго.

Може помиляюся, втім, попри пересохлі місцини, річка Созонівка з її біогеоценозами - жива, навіть в умовах неймовірного нинішнього високосного року. Хоча завдяки людській діяльності вже давно не є річкою в класичному розумінні цього слова.


Фото автора

104 0
НОВИНИ



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.