ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

А спогади залишилися живими: розповідь про талановитого актора театру імені Кропивницького

А спогади залишилися живими: розповідь про талановитого актора театру імені Кропивницького

Друзі мої!  Я вже в тому віці, коли нема чого вдавати пишну та гарну. А молодість не вернеться, не вернеться вона!... До чого це я веду? Сподіваюся, ви зрозумієте. 

Саме сьогодні кожен, хоч дрібненький жест із минулого, в душі викликає відповідні сентиментальні почуття. Несподівана звістка з минулого – і ти душею там, де були ми молодими і пишні троянди квітли. Втім, не звертайте уваги. Це мене щось на таку лірику потягнуло, хоч і приводу здається нема. А все інтернет. 

Обізвався мій старий приятель Гена Кошко, колишній фотокореспондент «Кіровоградської правди». Хоч скажу відверто, знала я його більше не як газетяра-фотокора, а як чоловіка своєї колеги по критичному жанру Тані Смоленчук, Царство їй Небесне. Донька шанованого українського письменника Миколи Кузьмовича Смоленчука, вона писала гарні рецензії на театральні постановки. Тож були ми певною мірою конкурентами. Хоч дехто, добрий, вважає, що я поза конкуренцією.. А ви, як вважаєте? Втім, це в мене чорний гумор. А розмова буде серйозна. Про хорошу людину, тобто про пам'ять.

Недавно Геннадій Кошко надіслав мені фотографію симпатичного молодого чоловіка і знак запитання; «Хто це»? Одного погляду вистачило, щоб впізнати. Та це ж Вася Зіноватний

На пропозицію Геннадія написати про Василя Івановича я спочатку відмовилася, мотивуючи це тим, що майже нічого про нього не знаю. Я ніколи не брала у нього інтерв’ю. Звісно, рецензуючи вистави не могла промовчати про такого помітного актора. Він грав багато і ролі не прохідні, а як правило головні або дуже важливі в контексті сюжету.  Як скажімо, Апраш в «Циганці Азі», яскраві ролі в «Майській ночі», «Фараонах», «Думі про Британку», «Королі Лірі». Багато йшлося в пресі про його роль у виставі «Камо». 

А ось особисто мені Василь Зіноватний, із яким у мене завжди були рівні дружні стосунки, хоч великою шанувальницею його я ніколи не була, найбільше запам’ятався у виставі за п’єсою Миколи Зарудного «Сині роси», де він грав  Северина, сміливу,відважну, відчайдушну людину, яка живе за принципами: раніше думай про Батьківщину.  У виставі у Зіноватного був дуже гарний любовний дует. Партнеркою його була хороша кропивничанська актриса Антоніна Любенко, котра теж заслуговує на вдячну пам'ять сучасників. Треба сказати, Василь Зіноватний прийшов у театр після закінчення Дніпропетровського театрального училища, коли на сцену ще виходили наші незабутні спадкоємці корифеїв Микола Білецький, Григорій Рябовол, Лідія Тімош, Любов Носсер… Театрали того покоління пам’ятають, як священнодіяли  Костянтин Параконьєв, Надія Ігнатьєва, Світлана Мартинова… 

До речі, мені розповідав друг Зіноватного, людина нелегкої долі, чия акторська кар’єра так і не склалася через важку хворобу, що перед вступом в училище сільський хлопчина з незаможньої родини Вася Зіноватний брав уроки майстерності у Івана Васильовича Казнадія. Не буду стверджувати, від Івана Васильовича цього не чула, але схоже на істину. Казнадій був природженим навчителем.

Якщо я не помиляюсь, адже ніколи не розпитувала Василя Івановича про те, чому він обрав саме акторську професію, за що себе картаю, але театру Кропивницького він присвятив життя повністю. Хоч зійти зі сцени йому довелося у розквіті сил. Міг би ще творити і творити. Але підкосила хвороба. Став тільки глядачем. Але глядачем вірним. Відвідував кожну прем*єру, якщо дозволяло самопочуття. А потім з другом своєї юності, вже згадуваним Іваном Афанасьєвим, створив пісенний дует. Виступали в різних установах і навіть на  телебаченні. В репертуарі – українські народні пісні і романси. Душу вкладали в свій спів!

Минуло вже понад десять років, як Василь Іванович пішов у вічність. Але я впевнена, для когось із вас він залишився мудрим циганом Апрашем, для когось переконаним революціонером Камо чи відважним Северином… 

Ой, згадалася мені смішна історія. Було це давним-давно. Літо я любила проводити у  бабусі в селі на Кіровоградщині. Одного разу театр імені Кропивницького привіз виставу «Сині роси». В сільському клубі курці ніде клюнути!  Зрозуміло, в Кіровограді я її вже не один раз бачила. А тут артисти приїхали! Сиділи ми з Василем за кулісами. Заговорилися, що він забув про свій вихід. І вже партнер кричить зі сцени: «Северине, Северине, де ти?» Василь зірвався і побіг  на сцену. Ще довго звучало мені оце «Северине, Северине, де ти?» Я навіть Миколі Яковичу Зарудному розповідала. Він посміявся: «А що? Оживили виставу».

Дорогі мої театрали, не забувайте тих, хто не просто розважав, як це в основному робить нинішній шоуменський театр, а хто дарував вам життя людського духу.  

Спасибі Геннадію Кошку, який  дав привід згадати хорошого актора і людину Василя Івановича Зіноватного.

445 0
НОВИНИ



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.