ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Від «Гайдамацької Січі» до холодноярських отаманів. ФОТО

Від «Гайдамацької Січі» до холодноярських отаманів. ФОТО

Цього року фактично вперше Україна повномасштабно відзначала День захисника Вітчизни на Покрову. Це логічно і символічно, адже  й козацтво наше  дуже шанувало це свято,  сподіваючись на Божу матір, як на своєю покровительку,  цей день також вважається днем заснування Української повстанської армії. На Покрову в нашій країні відбулося багато різних зібрань, концертів, вшанувань нинішніх захисників, вручення нагород, подяк, заохочень. А троє десятків небайдужих мешканців Кропивницького, зорганізованих через ФБ  істориком і просвітянином Юрієм Митрофаненком, використали цю нагоду, щоб глибше пізнати рідний край, зрозуміти і відчути тих його захисників, які жили і століття, і кілька століть тому. Серед нас був і нинішній кіборг – один із захисників Донецького аеропорту Євген Сушко.

«На цих горбах мій знайомий знайшов 16 скіфських мечів…»

Володимир Вознюк із села Цибулевого Знам’янського району -- особистість цікава й неординарна. Уродженець сусіднього Чигирина, де все дихає історією, він з дитинства відчував її по-особливому. Пройшовши у житті чимало випробувань, і осівши у цьому небагатому селі, він викупив кілька покинутих хатин з метою створити заповідник «Гайдамацька Січ». На шляху, як завжди, виявилось чимало перешкод: і нерозуміння  з боку сільської влади, і проблеми з інвестором. Тож, досі Володимирові не вдалося повністю втілити свій задум. Але вже зроблено чимало. 

Мальовнича садиба, оточена козацьким  частоколом  із викладеними десь камінцями, а десь дерев’яними плашечками стежечками. Крім квітів, які розквітли тут і на стінах будівель (робота дівчинки-волонтерки із сусіднього інтернату) і  поміж стежками (захоплення дружини Люби) – скрізь  автентична кераміка, багато чого знайдено на сусідніх полях, щось підклеєне, щось так і залишилось розбитим, кілька давніх ступ і жорен, якісь  чудернацькі інструменти (є у нього й такі, яким по тисячі,  і по дві тисячі років!), камінці, про які він може довго розповідати.  А ще тут – крамниця цілющих трав, курінь, вогнище для приготування козацького кулещу, величезний критий віз з різноманітним начинням і справжня козацька вежа із малиновим прапором та написом «Гайдамацька Січ». Усе тут – зроблене власними руками, неповторне, цікаве, дихає українською старовиною та автентикою.

 Ця садиба розташована так, що перед тим, хто стоїть на її подвір’ї, мов на долоні, горбиста і безмежна панорама.  Поля, у цю осінню пору із зеленою озиминою, з одного боку обрамляє Чорний ліс зі своїм славнозвісним озером, у якому ні вчені, ні мандрівники досі не можуть визначити, якої ж воно глибини і чи є у ньому взагалі дно, з іншого – ледь мріє Чутянський ліс, що був прихистком для гайдамаків.

На цих просторах, де зараз непримітне і убоге село,  хоча земля надзвичайно багата чорноземами, колись творилась світова історія. Римляни, скіфи, сармати, Київська Русь, козаки, усі вони залишили слід на цій землі і в нашій крові. Володимир Вознюк годинами може розповідати про  минуле, він ніби бачить перед собою ці народи, тих воїнів, їхній побутовий, але й історичний шлях. Після його розповідей зовсім іншими очима дивишся на ці ниви, які зажди були чи сірими й чорними, чи зеленими й жовтими: просто рілля, стерня, пшениця, соняшники чи рапс, але тепер – ще полями світових битв і трагедій.

Той, хто цікавиться і знає історію, на кожному кроці знаходить там її свідчення: черепки, уламки кераміки, зброї, побутових речей. Володимир не належить до тих, хто цілеспрямовано займається таким збиранням, бо у нього вистачає інших турбот – садибу треба утримувати і турбуватись про належний порядок. Але, за його словами, деякі односельці знаходять на тих полях багато цікавого: один чоловік протягом певного часу знайшов 16 скіфських мечів, інший – у колишньому окопі Другої світової цілий згорток із бронзовою кінською збруєю дохристиянських часів.

Володимир Вознюк розробив цілий  туристичний маршрут – від садиби через велику леваду до дивної скелі, до якої приїздять всілякі відуни, аби набратися якоїсь, зрозумілої і відчутної тільки їм, енергії. Тут поряд – витоки річки Інгулець, а над скелею  невелика місцина – Перунове капище, де давні українці молилися своїм тодішнім богам.  Є тут і невеликий художній музей, і так звана скіфська катівня, і криниця трьох бажань, і безліч усього цікавого й загадкового, що осягнути і зрозуміти за один приїзд неможливо.

«Про дядька – отамана Пилипа Хмару, мені розповіли, коли став дорослим…»

Село Цвітне, у сусідньому Олександрівському районі, відоме своєю керамікою. Нині цей промисел фактично зник,  сподіватись на його відродження можна хіба у наступних поколіннях. Але це село ще й  мала батьківщина одного з найвідоміших отаманів Холодного Яру (невеличкої території  періоду визвольних змагань початку ХХ століття, фактично неприступної для більшовиків) Пилипа Хмари. На місці, де колись стояла його хата, тепер пам’ятний камінь. А про  минуле свідчить племінник отамана Юрій Хмара, який живе поряд:

 - Коли дядько Пилип повернувся із першої світової, мій батько ще був підлітком. Повернувся він з трьома Георгієвськими хрестами. Кажуть, був завзятий та сміливий. Родина у них була бідна, але більшовизму, червоної влади тут ніхто не сприймав.  Дядько Пилип організував чималий кінний загін. Переказували, що вони, коли їхали селом, то дуже гарно співали. Ніяка продрозверстка тут не проходила. Якщо червоні і забирали щось у людей,  наші хлопці відбивали і повертали награбоване. Їх тоді усі дуже підтримували. Постачали харчі,  коней, усе необхідне.  Дядько Пилип відзначався тим, що умів з коня  рубати  шаблями двома руками. Він таким чином прокладав дорогу своєму загонові у критичних ситуаціях. Коли уже більшовики почали підпирати, вони хотіли прорватися за Дніпро до армії УНР, не з першого разу, але їм вдалося прорватися, але дядька Пилипа червоні поранили і він  десь зник у плавнях Дніпра. Кінь потім, кажуть, вернувся. Переказували, що побратими ніби намагалися вирятувати його звідти, але де його могила ніхто не знає. Мій батько, боячись репресій, виїхав із села на Донбас, і тільки через кілька десятків років повернувся у село. Нам він переповів усе це аж тоді, коли я був дорослим, уже прийшов з армії, і попередив, щоб ніде не проговорився. Уже за незалежної України, десь в середині 90-их,  до нас приїхав письменник Роман Коваль, який потім написав не одну книжку про холодноярських отаманів, батько мій тоді ще був живий. Тоді вже ми все розповідали відкрито.  Самі ж потім, звісно, з допомогою односельців,  поставили і цей камінь пам’ятний. Сільрада тоді ще боялась, тікали від нього, як зайці. Зараз уже приходять, діти зі школи часом приносять квіти, приїздять з інших міст, як оце ви приїхали.

Юрій Митрофаненко вважає, що слід започаткувати і активно пропагувати окремий туристичний маршрут – «Холодноярськими стежками  Приінгулля», адже сам Холодний Яр хоч і знаходиться на Черкащині, але  чи не більшість отаманів того часу  наролились і діяли саме у нашому краї. Це і Микола Кібець-Бондаренко (діяв у районі того ж Цибулевого), і  Ларіон Завгородній (Новомиргородщина), Кость Блакитний-Пестушко (Петрово, Олександрія), Герасим Нестеренко-Орел (Компаніївщина), Андрій Гулий-Гуленко (Новоархангельськ), Василь Кваша (Новоукраїнський), і ще кілька десятків менш відомих.

Тож, не дивуймося мужності, героїчності і стійкості нинішніх захисників України. Вони мали гідних попередників. Комуністична влада усіма силами намагалася перервати цей зв’язок, але  історія свідчить: їй це не вдалося. 


1520 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.

 



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.