ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Томос, московські витівки й «оголені цінності»

Томос, московські витівки й «оголені цінності»

Не знаю, чи образився на інтернет-видання «Українська правда» його  блогер, а заодно ведучий телепрограми «Гроші» на каналі «1+1» Олександр Дубінський за попередження: «Обережно! Редакція підозрює, що цей автор виконує своїми постами певні завдання. Враховуйте це під час читання». Міг би й образитися. Бо хіба тільки його слід читати, умовно кажучи, «із міношукачем». Чим кращий за нього, скажімо, майже тезка, теж автор «УП», Михайло Дубінянський, котрий своїми публікаціями так само викликає підозру, що виконує певні завдання? 

Так напередодні зустрічі Путіна з Дональдом Трампом він, «предавшись гаданиям и поминанию непредсказуемого американського президента незлым тихим словом», написав, що той «мог бы стать идеальным украинским героем». Оскільки «демонстративный антилиберализм, неприятие политкоректности, хамская риторика, бьющая через край агрессия – все это привлекательно для значительной части украинского общества». Ось які у нас герої! І ось новий пост Дубінянського «Після Томосу» – його відгук на приїзд до Києва делегації від Вселенського патріарха Варфоломія, лист президенту України і виступ на Володимирській гірці митрополита Гальського Еммануїла.

У листі Вселенського Патріарха наголошено: «Визнаючи високу відповідальність першопрестольної Константинопольської Церкви, яка ніколи не переставала і не змирялася перед незаконними і неканонічними ситуаціями, що потрясали природне функціонування православної церкви і в ці відповідальні часи вона взяла на себе ініціативу відновити єдність православних віруючих України з кінцевою ціллю дарувати українській церкві автокефалію». А митрополит Гальський сказав на Володимирській гірці, що Константинополь не полишить українців «необороненими і напризволяще кинутими», що «чада Української церкви та її провідники мають право на своє місце серед церков», тож «Материнська Церква вже винесла ухвалу 20 квітня цього року розпочати процедуру для досягнення остаточної мети - надання автокефалії Українській православній церкві». І додав: «Ми впевнені в тому, що Вселенський патріархат на вашому боці. Ви не будете сиротами, тому що Матір-Церква знайде вихід для того, щоб долучитися до вашого поступу, вашого успіху, вашого зростання у вірі Христовій і не дасть тим, хто ненавидить правду, провадити свої витівки тут, в Україні».

Схоже, процес надання Українській православній церкві Томосу набув незворотності, українці таки матимуть свою помісну церкву, хто б  не стояв цьому на заваді. Ми розуміємо, що після отримання автокефалії релігійне життя в Україні не відразу ввійде у природне русло. Тим більше, що північні сусіди далеко не відразу відмовляться від свого «первородства» і ще тривалий час морочитимуть голову світові і самим собі. Не зважаючи на те, що Вселенський патріарх чітко висловився: «Росія не має ніякого відношення до Хрещення Русі, Москва з’явилася лише через 200 років після цього», російський президент завив: «Крещение — это отправная точка становления и развития российской государственности, реального духовного рождения наших предков, определения их идентичности, самосознания, расцвета национальной культуры и образования, развития широких связей с другими странами». Як кажуть у народі, ти йому хоч кіл на голові теши…

В Україні промосковська реакція на позицію патріарха Варфоломія не запізнилася. Бач, і листи Вселенському посилали, і в гості до нього їздили, і Кирило московський махав кадилом, а він не дослухався. Тож коли не вдалося обідню зіпсувати, то хоч у кашу наплюєм. Одним із перших, якщо не першим узагалі, відгукнувся на київські події  вище згаданий Михайло Дубінянський. Розуміючи, що тупо заперечувати їх значення – собі ж на шкоду, він вдався до риторичної фігури Голохвастова: «Да, но нет! Но заче-е-м!?». Наведу його сентенції з даної статті.

«Томос и создание единой поместной церкви - это пример победы, которая неизбежно обнажит наши ценностные противоречия... Одержав победу над локальным злом, страна ввязалась в глобальную дискуссию о ценностяхНам предстоит длительный и болезненный диалог о государстве, религии, традициях и свободе».

Про що саме йдеться? Дубінянський перераховує: «Допустимы ли нападки на православное духовенство? Можно ли осуждать коммерциализацию церкви или активное вмешательство священнослужителей в светские дела? (Стосовно "московских попов" сумнівів у нього не виникає, а от щодо єдиної помісної… Вона ж буде загальнонаціональним надбанням, тобто поза критикою. Як можна?).

А как быть с чувствами верующих? Допустимо ли ограничивать чужие права и свободы ради их защиты? (Суща абракадабра). Сегодня эта проблема не стоит остро, поскольку львиную долю православных верующих составляют прихожане УПЦ МП, автоматически приравниваемые к "вате". С точки зрения украинской общественности, чувства "ваты" задевать не только можно, но и нужно.Мы беспрепятственно высмеиваем ханжей, обскурантов, экзальтированных бабушек, собравшихся под знаменами Московского патриархата. Но в будущем большинство этих людей окажутся прихожанами единой поместной православной церкви.Их консервативные взгляды приобретут иной общественный вес». (Це ж які «консервативные взгляды»? Що «Москва есть третий Рим?»)

Поспіхом писав свою статтю «просунутий журналіст», вочевидь поспіхом. Інакше не змішав би в одну купу грішне й праведне. Хоча, нікуди не дітися, є автори, які не дуже переймаються логікою того, що пишуть. Особливо, коли хочеться підкинути читачеві оте «Но заче-е-м!?».

Почнемо зі стриптизу «наших ценностных противоречий». Куди вже далі їх «обнажать»? Вони у всіх на виду: з одного боку європейські цінності, з другого – середньовічне  «русскомирие». Не знаю, що має на увазі Дубінянський, коли пише про «болезненный діалог», але, здається, ми вже давно визначилися у питаннях як державності, так і релігії, традицій та свободи, і записали це у своїй Конституції. Поки ще не все стало нормою. Але настане час, попри «діалоги», в тому числі й підкріплені обстрілами з-за порєбрика.

Стосовно «нападок на православное духовенство». Знову ж таки, про що це? Про те, що українські патріоти негативно ставляться до далеко непоодиноких промосковських попів, котрі благословляють російську зброю, відмовляються відспівувати загиблих захисників Вітчизни, поширюють у своїх храмах антиукраїнську літературу і таке інше? Та хай скажуть спасибі, що з ними не розбираються прокурори – не як із православними  душпастирями, а як з громадянами України, котрі працюють проти  неї. До речі, такі у «лоно новой украинской церкви» не підуть, вони сидітимуть у «лоні» Російської православної церкви в Україні, як, сподіваємося, називатиметься згодом московський підрозділ УПЦ. Так само й ті, кого Дубінянський іменує «ватою». Вони теж там залишаться – всі ці  «ханжі, обскуранти, екзальтовані бабусі» не підуть з-під знамен Московського патріархату. 

А кого мав на увазі автор, запитуючи, як буде з комерціалізацією церкви і її втручанням у мирські справи? Бува, не патріарха Московського і всія Русі Кирила (Гундяєва), тютюновий, нафтовий, автомобільний і алкогольний бізнес якого, за твердженням російських видань, приніс йому кілька мільярдів доларів? За патріархом Філаретом щось подібне не числиться. І Христос  виганяв міняйл не з Володимирського собору.

Я не дарма почав статтю із згадування Олександра Дубінського. На жаль, нерідкісним явищем для нинішньої української журналістики є дволикість. З одного боку нібито й справді  свобода слова, з іншого –  звичайнісінька антиукраїнська пропаганда. В одному виданні – «за здравіє», в іншому – «за упокой». Восени 2016 року ряд російських видань присвятив похвальні статті «опальному украинскому журналисту Александру Дубинскому» за те, що він образливо відгукнувся про героїв Небесної сотні і учасників параду на День незалежності. А точніше «поиздевался над укропской «Революцией достоинства», назвал майданутых «долбо…бами» на своей странице в Fasebook. После этого поста ряд представителей ветеранов АТО, Правого сектора и ряда запрещенных на территории РоссийскойФедерации организаций «посоветовали» автору убираться с Украины» («Эксперт Новостей»). Не послухався. Натомість нещодавно злітав до Відня, де зустрівся з хабарником і затятим антиукраїнцем Ужвою, втікачем Портновим, котрий і в бігах юридично  обслуговує колишню команду Януковича, та представниками олігарха Коломойського.

Тож прислухайтеся до поради «Української правди»: «Обережно!. Враховуйте під час читання». Дубінського, Дубінянського і так далі.  У нас же, як у тій пісні – ой, дуб, дуба, дуба, дуба…

226 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.