ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Сувора це наука – історична правда. Передноворічні роздуми кропивницького журналіста

Сувора це наука – історична правда. Передноворічні роздуми кропивницького журналіста

Наприкінці грудня заведено згадувати події, що відбулися протягом поточного року,  ювілеї, просто річниці. Що й робимо – говоримо про сторіччя Четвертого Універсалу, яким Україну проголошено самостійною державою УНР, бій під Крутами, Голодомор, котрий ятрить болем ось уже вісімдесят п’ять років, 75- річчя визволення Києва від фашистських окупантів, п’яту річницю Революції гідності… Не забули й ще одну подію, яка аж ніяк не може пройти повз нашу історію. Маю на увазі 95-ту річницю утворення Радянського Союзу, країни, що почила в бозі грудневого дня 1991 року. 

А не забули тому, що, як виявили опитування, за ним сьогодні шкодує майже третина українців.

Зрозуміло, кожен має на те свою причину. Колишній партійний чиновник, який не потрапив у бізнесовий ряд, нудиться, бо позбувся вельможного стану. Ветеран війни, котрому щороку обіцяли «повернути борг від держави», журиться, бо вже й не обіцяють. Хтось ностальгує через те, що «тоді було більше порядку», хтось, бо «тоді у нас не було панів», бабуся, бо раніше їй було все зрозуміло, дід з відомого анекдоту, бо міг тоді бігати до дівчат. А загалом – у кожного своя печаль.  Пригадую томного російського телеведучого Володимира Молчанова, котрий у передачі з Криму, що відійшов від Москви разом з Україною, тужив: «Здесь мы купались в южном море, гуляли теплыми ночами, здесь мы любили…». Про кримських татар, позбавлених за радянського часу своєї батьківщини, де сам він купався, гуляв, любив, популярний журналіст, зрозуміло, не згадував і взагалі не думав. Вони не вписувалися у структуру «единого советского народа», а відтак і у свідомість тих, хто вписувався.

Людина влаштована так, що з минулого згадує переважно хороше. Вчорашні будні переплітаються у нашій свідомості з пафосними картинками з кінофільмів, героїчними рядками повістей і романів, переможними реляціями газетних публікацій. «А який був ентузіазм!», – захоплено згадує вже далеко немолода людина. Вона, звичайно, до того «ентузіазму» відношення не мала, вона просто ходила на роботу, а потім стояла у довгих чергах – за всім. Про величезне трудове піднесення їй наспівали «марші трудових бригад». Насправді, все було не так сонячно. Пригадую, як у середині п’ятдесятих ледь не покинув навчання  в технікумі, щоб поїхати освоювати казахські степи, куди закликали з репродуктора піснями на зразок «Едем мы, друзья, в дальние края, станем новоселами и ты, и я». А через рік, опинившись за направленням у тому ж Казахстані, тільки не за кермом трактора, а майстром на будові, зустрівся там з дівчиною на ім’я Тоня, котра розчарувалася цілинною романтикою і подалася в місто над Балхашем. Я її з наївним здивуванням запитав: «І ти залишила цілину?!». «А ти там був?», – сухо відповіла Тоня. Більше на цю тему ми не говорили.

А ще ж були колективізація, Комсомольськ-на-Амурі,  «Байкал мой глубокий, Амур мой широкий, наш Дальний, Советский Восток». Були Великі будови комунізму… І був вірш молодого поета (щоправда, неопублікований): «Ах ты, сука-романтика, ах ты Братская ГЭС, я приехала с бантиком, а уехала – без».Чому Тоня поїхала з цілини, до мене дійшло згодом. Вона не злякалася важкої праці, та й працювала там, здається, обліковцем. Дівчина  зрозуміла, що її ровесників просто обманули: молодь, яку так весело закликали їхати «за ветрами и за запахом тайги», довірлива, непідготовлена молодь зіткнулася там з іншими, далекими від романтики реаліями.

За великим рахунком весь Радянський Союз був великим обманом. Він і почався з обману. Союзний договір, прийнятий на Першому Всесоюзному з’їзді Рад 30 грудня 1922 року (Союзу, зауважте, ще не було), так і не вийшов зі стадії проекту, його прийняли лише «за основу». Договір мали підписати після доопрацювання на наступній сесії ЦВК. А остаточно ратифікувати на Другому з’їзді Рад. Цього не відбулося, до тексту Договору більше ніхто ніколи не повертався. Таким чином, проголошений у 1923 році СРСР, як утворення, юридично був нелегітимним. Неспроможною виявилася і його адміністративно-командна  економіка. Навіть піснярі оспівували трудовий поступ на виворіт: «Мы железным конем все поля обойдем, соберем и посеем, и вспашем». Нормальні люди спочатку «пашут», далі «сеют» і вже після цього збирають. А тут – усе навпаки. І це не жарт. Віртуальний патрон нашого міста Сергій Миронович Кіров усерйоз пропонував на півночі країни («ввиду краткого лета») сіяти ячмінь у мерзлий грунт. От і купували зерно за кордоном, стояли у довгих чергах за ковбасою «по 2.20». Легка промисловість не могла як слід одягнути радянських людей, бо працювала за принципом: «– Вы полагаете, все это будет носиться? – Я полагаю, что все это надобно шить». Пригадую «круглий стіл» у популярній на всю країну «Литературной газете» з питань роботи легкої промисловості. Серйозні дядьки (на рівні заступників міністрів і керівників найбільших підприємств) на цілу великоформатну сторінку доводили читачам, що одягнути та взути радянських людей гарно і модно просто  неможливо. І у мене тоді природно виникло запитання: «А як же це вдається тим, котрі загнивають?».

Я не збираюся тут паплюжити країну, в якій ми народилися, навчалися, одружувалися, народжували дітей, працювали і регулярно (десь із кінця 50-х років) отримували зарплату. В тій країні було чимало хорошого, були й великі досягнення. Але з нею ми попрощалися  без щонайменшого жалю майже тридцять років тому. І знову ж таки – хтось у сподіванні на «манну небесну», хтось з усвідомлення, що «НЕправильным путем идем, товарищи». Це усвідомлення приходило нелегко. Ми не відразу зрозуміли, чому у нас такі дефіцити, чому така низька продуктивність праці і найнижча заробітна плата в Європі. Що соціалістична економіка неефективна, політекономія – по суті лженаука, а соціалістична демократія – тюрма народів із різним за суворістю режимом залежно від обставин. Ми не жили, а існували, не йшли самі, а нас вели, не працювали, а виконували, не думали, а конспектували. У цьому полягали причини не тільки низького рівня життя радянських людей, а й того, що стали можливими диктатура, репресії, Голодомор.

Розумію, що у мене з’являться опоненти, головним аргументом яких буде:«А тепер?». Моя відповідь проста: «а тепер» немає майже нічого, про що мріяли у 1991-му, ми зруйнували ледь не все, але ще нічого не збудували. Гарне слово – «розбудова», воно означає незакінчену дію. В чомусь ми свою державу розбудовуємо. В чомусь, навіть, поставили акценти на віки. Але жити поки що не стало краще. І це головне питання  сьогоднішнього дня. Ми розуміємо: у часи великих змін, тим більше, коли точиться  підступна війна – не до розкошів. Та не розуміємо іншого: чому у ці часи не вистачає коштів, щоб прооперувати смертельно хвору дитину, а на партійні корпоративи вони знаходяться. Хоч уже й пора зрозуміти. Над нами не висить КДБ, нас не вишиковують у колони, та ми продовжуємо голосувати як не за гречку, то за «новий курс». І в черговий раз розчарувавшись, повертаємо голову назад. Днями український росіянин, кримчанин за походженням, відомий журналіст Павло Казарін написав: «Немає сенсу мріяти про утопію. «Місто сонця» завжди виглядає спокійним лише збоку. Всяка країна, що відбулася, вагітна внутрішніми суперечками і сварами. Ми – діти своєї епохи. Своєї історичної пам’яті. Свого реального досвіду. І ми обов’язково будемо помилятися, набивати гулі і плутати розвилки. Тільки це за великим рахунком нічого не означає. Тому що деякі розвилки міряються альтернативами. Тим, що чекає на країну в разі поразки. Ми не знаємо достеменно свого майбутнього після перемоги, але напевно знаємо, на що чекати в разі фіаско. Двадцяте століття було жорстоким учителем».

На мою думку, варто прислухатися.

143 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.