ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Старий новий директор кропивницьких лялькарів – про конкурс, філософію та плани на майбутнє

Старий новий директор кропивницьких лялькарів – про конкурс, філософію та плани на майбутнє

Кабінет директора обласного академічного театру ляльок Григорія Педька схожий на музей. Його стіни прикрашають грамоти, дипломи, подяки. Це свідчення багаторічної успішної діяльності  колективу лялькарів на фестивальних  орбітах, зібрані переважно за той час, коли театр очолив Григорій Миколайович. На цій посаді Григорій Педько вже 20 років. 

«Прийшов на тимчасово, а залишився надовго»,– весело зітхає пан директор. Він не збирався присвячувати життя ляльковому театру, про що ми ще скажемо. Але вийшло, як вийшло. Започаткував династію. В театрі працює дружина, а молодша донька після закінчення училища – в Одеському ляльковому театрі. 

Нещодавно трапилася подія, що й привела мене в обласний театр ляльок. Григорій Миколайович Педько став переможцем конкурсу  на заміщення… власної посади. Про це й поговоримо. Та й не тільки про це.

– Конкуренти у вас були серйозні?

– Не було у мене жодних конкурентів.

– То з ким же ви змагалися?  З собою?

– Закон є закон. Пройшов творчий конкурс, представив на суд поважної комісії на чолі з головою обласної ради свої програми – короткострокову на рік і довгострокову на 5 років.

– І стали новим директором? З чим вас вітаємо. Від душі. Я знаю, як багато ви зробили для цього театру. Власне, дякуючи вам цей театр став академічним. До того ж за відсутності головного режисера. Слава Богу, хоч зараз ви вже з режисером.

– Що ви таке кажете? Нема у нас головрежа.

– Як? А Кузьмін?

– Кузьмін ще з листопада у нас не працює. Розумієте, колись він був лялькарем, а потім тривалий час працював актором драми. Не зумів повністю перекваліфікуватися. За рік він поставив одну виставу. І врешті-решт сказав мені: "Не можу, не моє!" Я його зрозумів.

– Щось не тримаються у нас головні режисери. Пішов Гімельфарб, Поляк. Мабуть не випадково подейкують, що характер у вас не з медом.

– Та ні до чого тут мій характер. До речі, Гімельфарб можливо і працював би, але в цій ситуації так би мовити: шерше ля фам. Шукайте жінку. Дружина не захотіла міняти Одесу.

– О! Як я її розумію. «Одеса,звичайно, не Париж, але й Париж не Одеса»,– як говорив герой однієї оперети. І тим більше не Кропивницький! … Ні-ні, я люблю своє місто, але Одеса!  Ах!

– Отож! З Гімельфарбом у нас прекрасні стосунки. Євген Юзефович скоро приїде поновлювати в репертуарі «Декамерон». Є у нас ще деякі плани.

– Він мені «Майстра і Маргариту» обіцяв.

До речі, хочу нагадати театралам, що саме вистава харківського театру ляльок за знаменитим твором Булгакова прославила режисера Євгена Гімельфарба на увесь Радянський Союз. Уже й не знаю, як це подіяло на Григорія Миколайовича, але факт залишається фактом. Гімельфарб поставив на кіровоградській сцені ряд успішних постановок, серед яких особисто я виділяю «Собаче серце» з неповторним Геною Стогодюком у ролі Шарикова. Та це між іншим.

– «Майстра і Маргариту» обіцяв?, – перепитав Григорій Миколайович і зітхнув. – О! Тепер це не просто. Авторські права…

– Права? Але ж Булгаков…

– Авторські права належать внуку Булгакова. З кожної вистави йдуть відрахунки.  В доларовому еквіваленті, між іншим. Коли долар був дешевий, куди не й йшло. А тепер…  Нам проблемно грати «Собаче серце» з вашим улюбленим Геною Стогодюком. А ви про «Майстра і Маргариту».

– Слава Богу хоч Бокаччо права не качатиме. До речі, а навіщо знадобилось відновлювати «Декамерон»? Хіба він не «на ходу»?

– Акторський фактор. Дві наші молоденькі актриси пішли у декретні відпустки. Потрібні вводи. І взагалі ми його давно не грали. В наших планах поновлення «Декамерону». Отож чекаємо  Євгена Юзефовича.

– Я так зрозуміла це ваша короткострокова, тобто річна програма, з якою ви представили конкурсній комісії? Давайте про неї детальніше.  Що чекає маленьких глядачів?

– Ну  по-перше, маленький глядач –  поняття велике. Від цього ми й «танцюємо» у своїй репертуарній політиці. Вистави розраховуються на дітей різного віку.  Від найменших до підлітків. Першою прем’єрою року стане вистава для старшокласників, що відбудеться в кінці березня. Виставу за п’єсою Олександра Вітра  «Станція або Розклад бажань на завтра» ставить режисер із Миколаєва Віктор Смірнов. Ще одна прем’єра чекає наших маленьких глядачів, яку хочемо представити до кінця сезону, – класика: «Карлик-ніс». Отже «Розклад бажань», «Карлик ніс», поновлений «Декамерон» – у нашій ситуації це непогано. Театр працює напружено і цікаво. Щойно повернулася з Черкас наша гастрольна група. Грали там виставу «Готель «У Мурзика».

– О! Цій виставі вже років і років!

– Ну не так щоб! Ми її граємо з 2000-го. І на гастролях і в стаціонарі. І вистава не перестає цікавити глядачів. Хочете вірте-хочете ні, а в Черкасах ми пройшли «на ура». Давали по кілька вистав на день. До речі, черкаські лялькарі також гастролюють у нас. І теж з успіхом. Взагалі, це дуже вдала ситуація – такі ось обмінні гастролі  Або участь у фестивалях. Зараз багато міст в Україні влаштовують фестивалі Вже у вересні ми запрошені до участі у Всеукраїнському фестивалі театрів ляльок «Мереживо казкове» до Черкас. О! А у нас приємна новина теж пов’язана з фестивальними подіями. Цьогоріч ми відокремились від осіннього фестивалю в рамках «Вересневих самоцвітів». Тепер маємо власний фестиваль.

– Вітаю. Ви давно цього прагли. І ви тепер не просто Всеукраїнський фестиваль проводите, а міжнародний. Адже в минулі роки учасниками були лялькарі Білорусі,здається, Ізраілю. До речі, Ізраіль став вашим гостем завдяки Олександру Тіктієру, колишньому головному режисеру театру. А на відкритті меморіальної дошки нашому метру Василю Макаровичу Остапенку побував ще один колишній головреж Олександр Іноземцев.  Не забувають. А  в театрі,до речі, Василя Макаровича часто згадують?

– Так ми єдиний театр в Україні, що увічнив пам'ять свого художника. Своєю історією ми, тобто наш колектив, пишаємося. Вона у нас скромніша, ніж у колег-"кропивничан". А між іншим, восени відзначатимемо своє 80-річчя. Відзначимо урочисто,як і годиться. Такі наші найближчі плани.

– Як ви сказали, під час конкурсу захищали і довгостроковий план. Знову якесь будівництво задумали? Як я пам’ятаю, скільки ви тут, весь час щось будуєте. Це у вас ніби хобі.

– Живеш,то весь час щось треба облаштовувати. В адміністративній частині приміщення ми багато зробили. Залишилася реконструкція глядацької зали. Вона у нас непрезентабельна. Це головний аспект нашого плану. Скажу відверто: не просто все це. Фінанси! Тільки проект реконструкції коштує 800 тисяч, а реконструкція десь 60 мільйонів. А загалом наш довгостроковий план стосується в основному господарських питань: апаратура, ремонти тощо.

– Григорію Миколайовичу, настільки мені відомо ви починали, як творча людина, а стали адміністратором. Священнодійство на турботу про лампочки проміняли? Колись ви мені розповідали про свої контакти з Михайлом Донцем. Михайло Олександрович був знаковою людиною для нашого міста…

– Було. Я начався в олександрійському училищі культури і грав у народному театрі, яким він керував, приїжджаючи з Кіровограда. Він ставив «Вічно живі» Віктора Розова. Але не встиг. Помер на робочому місці. Я виставу закінчував. А вже працюючи після закінчення навчання у своєму рідному Світловодську знову звернувся до п’єси Розова. І наша вистава отримала медаль лауреата Всесоюзного огляду народних театрів у 1985 році.  Творча жилка, як то кажуть, в мені проявилася дуже рано. Ще в 3-му класі написав «п*єсу» про прикордонників. І навіть поставив її! А ще раніше читав зі сцени гуморески Павла Глазового (І тут Григорій Миколайович натхненно прочитав гумореску чудового нашого гумориста! Творча людина, що ви хочете! – Авт.)

Не могли ми не згадати ще одну виставу режисера Педька, що також стала лауреатом Театральної весни Кіровоградщини. Мова йде про виставу «А зорі тут тихі» за повістю Бориса Васильєва. Тоді саме вийшов на екрани «класичний» фільм режисера Ростоцького. Григорій Миколайович з посмішкою згадує, як він ходив по школах, шукав дівчаток, схожих на екранних героїнь. І знайшов. «Ах, які були дівчатка», – ностальгійно-елегійно зітхає співрозмовник. А я по секрету додам, що знайшов він не тільки виконавиць ролей. Дівчинка Наталочка, яка була серед них, стала Наталею Педько. А що стосується його «перекваліфікування» в адміністратори, то він ще там, у Світловодську відчув смак цієї діяльності. Ось як про це говорить сам пан директор.

– Знаєте, я шість років пропрацював директором парку культури і відпочинку імені Шевченка і вже двадцять років працюю в ляльковому театрі. Але в мене таке відчуття, що там я працював довше! Чому так? Ну, мабуть молодий був, романтика, відчуття, що гори можу перевернути. Все мені вдавалося. Був такий випадок. Захотілося мені поставити у парку нові атракціони. А парк наш, прошу зазначити, був державного підпорядкування. На відміну від профспілкової культури державна фінансувалася по залишковому принципу. Та й поки до Світловодська дійде черга. Я – туди, я – сюди, а зась. І тоді я їду в міністерство культури СРСР .

– До Демічева?

– До Демічева. Правда, не до самого міністра. З заступником спілкувався.  Ну, звісно, кейс із таранькою був. Аякже! Приморське містечко. Молоде! Прийняли добре. Все записали. Твердо нічого не пообіцяли. Завод атракціонів був один на весь Союз. Минуло небагато часу і я почав отримувати атракціони. І по шиї також!  «Як так!", – гнівався начальник управління культури покійний Микола Іванович Сиченко, Царство Небесне, – Кіровоградські парки зі старими атракціонами…». Ось так. А невдовзі мене запросили в Кіровоград. У ляльковому театрі я опинився можна сказати випадково. Прийшов тимчасовим заступником директора. А став постійним директором після раптової смерті Валентина Янкула.  Як я тільки не відмовлявся. А потім поставився до цього по-філософськи:треба значить треба.

– Ви мені підказали чергове запитання. Це вже на завершення. А правда, що по новому закону директор театру має бути не більше-не менше… доктором філософії?

– Проект такий є. Лежить десь у ВР. Проект це ж не закон! Навіть наші, вибачте, «обранці», зрозуміли…

–Та хто ж це у статусі доктора філософії буде дбати про лампочки в ляльковому театрі...

Спасибі за розмову, Григорію Миколайовичу. Багато про що хотілось запитати, але, сподіваюся, все – попереду. Черговий конкурс ще не скоро. За цей час і доктором філософії можна стати.


267 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.