ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Слово до читача з Кіровоградщини, який піде на вибори

Слово до читача з Кіровоградщини, який піде на вибори

На такі речі я загалом реагую спокійно. Але цього разу розсердився. І вирішив поділитися думками з читачем, котрий піде на вибори наступного року.

Дивився на телеканалі «Прямий» чергову передачу «МЕМ» з Матвієм Ганапольським, Євгенієм Кисельовим і Миколою Вереснем. Заговорили про те, як російський президент оскандалився перед Макроном із приводу доньки Ярослава Мудрого. 

«Конечно, Анна Ярославна – не русская княжна, а киевская, России тогда еще не было, – приблизно так зауважив Кисельов. – Но я не совсем понимаю, когда рвут на себе вышыванки и утверждают, что она украинская княжна. Ведь Украины тогда тоже не было…». «А от Греція і тоді, й тепер…», – басовито спробував щось заперечити Вересень, але наткнувшись на характерне кисельовське «по крайней мере, это мое суждение», замовк,і розмова продовжилася вже на іншу тему.

Думаю, все це Кисельовим було сказано без злого умислу, а так – «по обычаю петербургскому, по обычаю чисто русскому». Я поважаю Євгенія Олексійовича як високопрофесійного журналіста. Як людину розумну, прибічника європейської інтеграції, думаю, що й української незалежності. Як демократа, зокрема російського, а відтак і путінського противника. Зрештою, як інтелігента. Хоча інтелігенту слід було б почтивіше ставитися до національних символів, а саме таким, а не атрибутом «шароварщини», є українська вишиванка. І краще розуміти історію народу, на землі котрого проживаєш. З іншого боку – не те, що дивуюсь, а просто розчарований Вереснем, котрому не вистачило духу довести свою думку до кінця. Втім, це так характерно для нас. Як і сприйняття багато чого на віру.

Слово «мем», котре нагадує абревіатура передачі, має багато значень, зокрема й «одиниці інформації, яка діє таким чином, щоб у свідомості інших людей утворилося більше число його копій». З цього й будемо виходити. 

На жаль, біля телевізора ми сприймаємо факт, сюжет і, як правило, не заглиблюємося у зміст сказаного та показаного, нерідко прихований за нібито побіжним зауваженням, а то й жартівливим коментарем. Повторю ще раз: на жаль, бо «диявол, як відомо, приховується у деталях»

Анна Ярославівна, або Ярославна –  донька Ярослава Мудрого, онука святого Володимира, дружина французького короля Генріха І і мати короля Філіпа Ій справді не була московською княжною: Москва з’явилася лише в наступному столітті, Росія (Московська Русь) як самоназва – через дві з половиною сотні років, а офіційно аж у 1721-му. Так само не була Анна й українкою, топонім Україна вперше згадується у Київському літописі за 1187 рік. Це – якщо формально. Але кому належав Київ у ХІ столітті? Ось тут і приховується той самий «диявол».

Коли говоримо про Грецію, то їхньою праматір’ю без будь-яких сумнівів і заперечень називаємо Елладу, яку розумні люди наіменували просто і мудро Стародавньою Грецією. Коли про Рим, то маємо на увазі минуле Італії. Ніхто не заперечує, що минуле країни, котра за фараонів звалася Кемет, після завоювання арабами – Міср, а тепер позначається терміном Давній Єгипет, належить Арабській Республіці Єгипет.

Та навіщо ходити так далеко? Візьмемо часи, коли жила Анна Ярославівна. На карті Європи ХІ століття позначено країни:  Франція, Англія, Німеччина,  Польща, Угорщина, Чехія, Русь - територія нинішньої України. Коли згадуємо Генріха І, називаємо його королем французьким, Вільгельма Завойовника – англійським. Болеслава Хороброго – польським. А княжну Анну як?

Зрозуміло, називати мешканців княжої Русі українцями – наївно. Що не означає, ніби із перейменуванням території вони з цієї землі кудись поділися. Хоч у Петербурзі й були такі «теоретики», котрі твердили, ніби кілька мільйонне населення Русі після татаро-монгольської навали із родючих чорноземів і щедрих на лісові дари та звірину лісів, із трьохсот з лишком міст, не кажучи вже про села, переселилося на схід. І не куди-небудь, а у підмосковні болота та хащі. У безпосередні володіння ординців. Принаймні, так стверджував Михайло Погодін, не простий чоловік, а академік Санкт-Петербурзької академії наук. Його теорія не витримала жодної критики і, як кажуть, почила в Бозі разом  з імперією Романових.

Насправді нікуди русичі не ділися. Їхні нащадки як жили, так і живуть тут і називаються тепер українцями. Історична спадщина княжої Русі з усіма її князями, боярами, дружинниками, «молодшими людьми», смердами, із соборами та літописами, «Словом о полку Ігоревім» належить їм. Тобто нам із вами і нікому іншому. Ми – її генетичні спадкоємці. Ще Маркс писав, що  «Московська історія  пришита до історії Русі білими  нитками». Стосовно ж  Анни, то  пам’ятаємо її як киянку, розумну і, напевне, чарівну, бо кохав її не тільки король Генріх.

Здавалося б, епізод. То чи варто було на ньому  зупинятися? Варто. На початку статті я написав, що адресую її тим, хто збирається йти на вибори. Сказане вище безпосередньо пов’язане з передвиборною кампанією многоликої «партії Путіна» (вважай, Росії). Бо від того, кого ми оберемо у президенти, кому вручимо депутатські мандати, залежатиме наш вибір, майбутнє України, власне, чи стане вона європейською державою, чи так і плестиметься у хвості своєї сусідки.

Однією зі складових наступної виборчої кампанії як ніколи стануть технології з підриву довір’я до ідеї української державотворчості. Зверніть увагу, як почастішали випади спікерів проросійських телеканалів на її захисників. Думаєте, їхня риторика спрямована проти лівих націонал-радикалів, яких часом і не знаєш, за кого мати: дурнів чи провокаторів? Ні, вони їх леліють як дітей рідних. Націонал-радикали потрібні всім цим піховшекам, рабиновичам, мураєвим для того, щоб лякати людей «наступлением украинского фашизма». Так легше дискредитувати справжніх патріотів і все українське. Особливо ж наші намагання повернути національну історію і культуру – основи самоусвідомлення нації. Критика минулого в російських обіймах у їхній інтерпретації виглядає як «переписывание истории», повернення українській мові її природного статусу – «насильственная украинизация», національної історіографії – «оголотелый  национализм», чітко визначитися у своїх кордонах – «самоизоляция», засудження виступів українських артистів у країні-агресорі – «национализм пещерный» і так далі. Та обов’язково ще й «ущемление прав национальных меншинств» і «прав верующих». Все це – на фоні аргументованої критики влади. Так у підкірку глядачів поступово закладається думка: а може вони й мають рацію, жили ж ми якось без незалежності.

Якось. Якось підписали Переяславські угоди і перетворилися з вільних хліборобів, хай і утискуваних польською шляхтою, на кріпаків. Потім добровільно склали зброю перед генералом Текелі і позбулися захисту – Запорозької Січі. Далі віддали споконвічні українські землі московській знаті і залишилися без майнової опори. Підписали договір про утворення СРСР і ледь не вимерли з голоду…

Крапля камінь точить. Кожен мем, якщо його не аналізувати, проникає в глибини нашої свідомості, і вона починає служити вже не нам, а тому, хто запускає ці підступні віруси у наші голови. Однак профілактика від них є. Не складна і не дороговартісна  – треба тільки слухаючи чути, а чуючи думати. Не лінуймося.

P.S. Якщо у вас є знайомі симпатики Кремля або його добровільні агітатори, котрі володіють ліцензіями на видобуток корисних копалин, нагадайте їм, що в Криму українські ліцензії на користування надрами вже анулювали. А на Донбасі не побоялися замахнутися навіть на підприємства самого Ахметова.

 

276 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.