ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Про лукавство автора одного листа-звернення до керівників Кропивницького та Кіровоградщини

Про лукавство автора одного листа-звернення до керівників Кропивницького та Кіровоградщини

Митрополит Іоасаф виступив із відкритим листом-зверненням до керівників області та міста,  обласних управлінь поліції та СБУ, де міститься прохання і вимога «…недопустимості розпалювання ворожнечі і ненависті, приниження гідності та образи за релігійними ознаками». А таке він побачив у публікаціях із приводу ситуації навколо храму Успіння Пресвятої Богородиці, ктитор якого, голова міста Андрій Райкович побажав передати його відродженій Православній Церкві України.

Згадується у відкритому листі і мій матеріал, де я чітко вказую на пряму підпорядкованість нинішньої УПЦ Російській Православній Церкві, що зафіксовано у її статуті, який є у відкритому доступі (сайт orthodox.org.ua), а також на її прямий зв’язок із проросійським сайтом, де буквально через кілька годин після зібрання у храмі з’явилось відео і матеріал під назвою «В Кропивницком прихожане УПЦ МП  и их дети просят мэра не отбирать у них храм». Шановний митрополит не заперечуючи по суті цих аргументів (очевидно, просто нічого), натомість довго й барвисто розписує про «…зерна ненависті й ворожнечі по відношенню (правопис листа збережено – С.О.) до прихожан храмів УПЦ, і це лише тільки за їхні релігійні переконання, віросповідання та приналежність до канонічної Церкви, яка починає свою історію від великого князя Володимира».  Якраз я й закликала митрополита Іоасафа,  доцента кафедри канонічного права  Київської духовної академії, роз’яснити священству й мирянам особливості історії Української Православної Церкви, яку він не може не знати.

Її, як і всяку українську історію, не можна читати без брому. Очевидно, ніхто не сумнівається, у тому числі й митрополит Іоасаф, що Київська Русь була охрещена на берегах Дніпра. І саме звідси світло Христової віри йшло у ті ж Суздальські землі, володіння народів  Півночі. Але тоді вони не були Руссю! Зараз уже добре відомо, що Катерина Друга у часи свого правління Російською імперією цілеспрямовано посилала спеціально навчених монахів в українські монастирі, щоб знищували наші давні літописи, або виправляли їх так, щоб ніяка українська окремішність в них не проглядалась. Врешті, у неї для цього була спеціальна державна комісія. Та не все вдалося виправити й спалити! Бо у тому ж Суздалі літописці констатували, що влітку  1180 року князь  Святослав із половцями і чернігівцями йшов з Русі на Суздаль війною. Іпатієївський літопис згадує, що у 1155 році князь Юрій йшов  із Суздаля на Русь.

Тобто, це були абсолютно різні території і православна церква, яка там зароджувалась, на перших порах була підпорядкована Київській митрополії. Але навіть у ті роки, і у середні віки на  території Русі-України стосунки церкви і влади не передбачали прямої залежності. Більше того, святі отці часом ставали арбітрами у суперечках владних мужів, до них прислухались і шанували (саме полтавчанин отець Софроній, який заснував Троїцько-Сергієву пустинь,  аж у ХУІІІ столітті (!) домігся відміни  тілесного покарання священиків у Московщині).  І якраз у Києві князь Володимир започаткував традицію віддавати церкві десяту частину багатства. Але  при чому  тут Москва, перша згадка про яку з’явилась аж через більш як три десятки років після смерті Володимира, та й то не як про місто, а як про перевалочний пункт товарів купця Кучки?

Можна запитати про це не лише митрополита Іосафа, а й того ж Путіна, який поставив у Москві пам’ятник князю. Дуже хочеться прив’язати куцу історію Московщини до тисячолітніх традицій Києва.  Шановний митрополит не розуміє, що й нинішня російсько-українська війна не за територію і заводи – за нашу пам’ять і історію?

Такий порядок речей, коли влада з повагою ставилась до святих отців, був дуже не до вподоби  керманичам Московщини, які виростали на рабських традиціях монголо-татарського іга.  І у середині ХУ століття, коли Московське царство очолював цар Василь, прозваний Темним, тамтешні єпископи розірвали канонічну єдність із Київською митрополією без благословення патріарха Царгородського і поставили собі митрополитом Іону. 5 грудня 1448 року – день народження Московської (пізніше Російської) церкви. Це підтверджує безліч документів, у тому числі офіційне помпезне святкування РПЦ свого 500-річчя у грудні 1948-го року! Московські ієрархи таки добре пам’ятали біографію своєї церкви! На відміну від наших, які твердять про виключну канонічність  РПЦ, забуваючи, що майже півтора століття, аж до 1589 року, вона вважалася неканонічною і самосвятською.

Та й тоді отримала благословення Царгорода (Константинополя) лише тому, що він перебував на той час у підпорядкуванні турків, які жорстко придушували православ’я і  тодішній патріарх Ієремія Другий змушений був їхати у Московщину фактично за підтримкою і милостинею.  І він їх отримав, а Москва – відповідно канонічність церкви.

Протягом наступного століття відбувалось багато подій, але сьогодні усім очевидно: фатальний крок Богдана відкрив для Москви, яка усю свою державну політику будувала виключно на експансії, великі перспективи. І церква її цікавила не менше, ніж території й люди. Тодішні очільники Київської митрополії не бажали йти на поступки Москві, то вона знайшла такого собі ніжинського протопопа Филимоновича, який мав доступ до  недосвідченого сина Богдана Юрка і зумів обдурити його, обвести круг пальця. І Юрко Хмельницький у 1659-му році підписав фальсифіковані «Переяславські статті», у яких з’явилася й стаття про перепідпорядкування Київської митрополії Московській.  Цього не було й близько у тій угоді, яку підписував гетьман Богдан. Але його уже не було в живих,  формальним гетьманом  вважався Юрко Хмельницький, а Україна не мала тої сили, щоб захиститись від свого нового «союзника».  За цю послугу Филимонович одержав 500 червінців і 500 соболів.

Уже через чотири роки Москва звертається до Царгорода, аби формалізувати свою підступність і запопасти законні права на Київську митрополію та отримує відмову від тодішнього патріарха Якова.  Та коли це зупиняло Москву? Вона самочинно проводить собор на «своїй» неканонічній території і призначає свого ж митрополита Гедеона Святополка-Четвертинського, родича промосковського гетьмана Івана Самойловича.

У 1686 році, коли патріарха Якова на патріаршому престолі замінив Діонісій ІУ, Москва  відправляє до нього послів, добиваючись поставленої мети. Та не святі отці були головними у тій делегації, а знову ж -- дячок Нікіта Алєксєєв. І йде він насамперед не до патріарха, а до візира Туреччини. Чи давав дячок хабара візирові – невідомо, але Туреччині було не з руки сваритися з Москвою, бо її нейтралітет сприяв туркам у їхньому тодішньому протистоянні з Австрією та кількома іншими країнами. А як турки ставились до православ’я – відомо. Тож, Діонісій  змушений був підписати наказ про передачу Київської церкви Московському Патріархатові. Та вже через рік Царгородський патріарший Собор засудив цей вчинок Діонісія, назвавши його протиправним, неканонічним діянням.

Та Москва промовчала і продовжувала робити своє. Що саме? Треба нагадувати? Аж у 1924 році  Костантинопольський патріарх Григорій УІІ  фактично надав нашій церкві  синодально-канонічний Томос, вказавши там чітко і ясно: «…відірвання від нашого престолу Київської митрополії відбулося не за приписом канонічних правил».

Москва ж і далі продовжувала  користуватись правом сильного, УНР була знищена її військами і її ставлениками, то про яку незалежну церкву могла бути мова? Більшовицька влада фактично зруйнувала церкву, як таку, взагалі. Тисячі священиків убито чи відправлено в ГУТАБ, храми розвалено чи забрано під склади. І лише у 1943-му році, коли перед Сталіним замаячила можлива перемога Гітлера, він згадав, що таке духовність народу і яку силу вона має. За три (!) дні  під керівництвом НКВС було скликане зібрання, сміховино назване Собором, де кілька переляканих ієрархів, у тому числі й спеціально привезених для цього із концтаборів, «обрали» патріархом Сергія, який  за рік до цього запевняв світ, що  жодних гонінь на церкву та віруючих в СРСР немає!  Тоді ж була створена і Рада у справах РПЦ. Її весь час очолювали полковники НКВС, а потім КДБ. Жоден ієрарх без їхнього схвалення не був призначений. Тобто  РПЦ постійно була лише окремим механізмом у  великодержавній машині! Після розпаду СРСР вона залишилась таким же механізмом у імперській машині РФ! 

І сьогодні, коли наша країна, наша Православна Церква нарешті отримала Томос від Константинопольського Патріарха, де правдиво вказане наше місце у світовому православ’ї, як  однієї з великих і древніх митрополій, яка правдиво ніколи не належала до Московського Патріархату, а була лише обдурювана, запродана,  оббріхана, ви, кандидат богословія, митрополиче Іоасафе, дорікаєте нам, хто стоїть за національну правду проти імперської кривди, що ми сіємо зерна ненависті й ворожнечі?!

Чи не ви перший мали вийти до мирян і розповісти цю гірку історію? Так, випивши брому, так, зауваживши, можливо, чогось не знали, чогось не розуміли, чомусь  занадто довіряли, а чомусь і вірили щиро.  Але сьогодні – найважливіше наша духовна єдність, та правда, яка дарує благодать і дасть нашому краю і духовне, і матеріальне піднесення. Цю правду серцем відчувають рядові миряни, переходячи у незалежну Православну церкву України. Ви ж і ваші однодумці – служки Кіріла Гундяєва, продовжуєте дурити людей, намагаючись стримати цей процес, сіючи недовіру до Української держави.

Але скреслу ріку не зупините! Українська Православна Церква є і буде, і міцнітиме з кожним днем. Чи ви вважаєте, що ще довго зможете прикриватись  «…нашими матерями, батьками, дітьми, дідусями, бабусями, інвалідами», яких нібито у своєму листі-зверненні намагаєтесь захистити від тих, хто пробиває стіну вашої брехні? Точніше, нібито намагаєтесь захистити їхнє право на молитву. А хто його забирає? Чи ви вважаєте, що благодатніша молитва за Гундяєва та просякнуту брехнею, хабарництвом і підступністю Московську Церкву? Чому не болить вам, вихідцю із центру, із серця України – Черкащини, -- та національна кривда, яку століттями творила Москва і досі творить? Що ж так тримає вас при ній? Шикарні машини, якими ви приїхали на збори мирян у храм Успіння Пресвятої Богородиці, розкішні будинки, якими так любить козиряти ваш патрон – патріарх Кіріл?

Є дуже гарна українська приказка, яку ви, як українець, просто не можете не знати: брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся. Московська брехня уже пройшла світ. Хіба ви цього не бачите? Хіба ваша душа, якщо у ній є справжня віра, не відчуває висоти нашої української правди? Ще маєте шанс стати одним з духовних лідерів свого рідного народу. Або залишитися вічним прислужником Гундяєва.

                   

429 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.