ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Постать життєво драматична і педагогічно успішна – Іван Ткаченко

Постать життєво драматична і педагогічно успішна – Іван Ткаченко

У лютому виповнилося 100 років з дня народження нашого земляка, свого часу відомого педагога Івана Гуровича Ткаченка.  Дослідником його творчого педагогічного спадку був так само непересічний педагог, кандидат педагогічних наук,  який, на жаль,  рано пішов з життя, Андрій Іванко. Він був мені  близькою за духом людиною. У моїх блокнотах збереглись деякі записи його думок, які з часом не втратиоли актуальності.

   Про оцінку спадку радянської доби

Хотілося б наголосити на тому, що сьогоднішня українська освіта на етапі її модернізації, розбудови національної системи не стоїть на голому місці, а має  певне підгрунтя класичної  української педагогіки. У цьому контексті – ХХ століття складне й неоднозначне. Звучало чимало досить скептичних оцінок стосовно використання в сучасних умовах педагогічної спадщини тих же Василя Сухомлинського, Івана Ткаченка, бо вони, мовляв, жили і працювали в умовах радянської тоталітарної держави і їхній доробок не може працювати в новітній час. Пізніше ситуація змінилася. Той же відомий дослідник української педагогіки професор Дрогобицького університету Омелян Вишневський характеризує Сухомлинського як «... щирого українця і прихованого християнського гуманіста». Ткаченко був його найближчим соратником, однодумцем,  побратимом  і  в професійній діяльності, і у фронтовому минулому, та другом.

Звичайно, сьогодні молодий учитель коли відкриває твори  Сухомлинського чи того ж Ткаченка (а вони всі видавалися ще за радянської доби) зустрічається насамперед з комуністичною риторикою. І це, зрозуміло, відштовхує. Тому  й досі стоїть проблема оцінки педагогічного, і не лише педагогічного – інтелектуального доробку радянської доби. Ми мусимо переосмислити цей спадок. Легковажити і забувати його – неприпустимо. Звісно, слід однозначно відкинути ідеологічну мішуру.

Буквально одне речення зі спогаду мого колеги – проректора з наукової роботи інституту післядипломної освіти Адама Бика: «Іван Гурович Ткаченко – постать  в освітньому просторі України і колишнього Союзу – життєво драматична і педагогічно успішна, бюрократично гонима і соціально мобільна, науково фундаментальна, ідейно самобутня і суспільно перспективна».

Учитель  і  директор

Він був насамперед Учителем. І сьогодні далеко не кожен директор блискучий учитель. Часто це  фактичне лідерство замінюється формальною посадою. Іван Гурович же був чудовим учителем математики. Назву один факт, сьогодні вже мало відомий.  У журналі ЦК КПРС «Комуніст» на початку 80-их років проводилася дискусія про шляхи поліпшення викладання математики в середній школі. Хто брав у ній участь? Академік Амбарцумян, один з провідних математиків-теоретиків, тодішній міністр освіти  СРСР Прокоф’єв,  ректор Московського державного університету Логунов і єдиний учитель математики Ткаченко. Його думка бралася до уваги, була цікавою і вагомою.

І коли у квітні 1979 року, після  відзначення його 60-річного ювілею, Івана Гуровича буквально викинули зі школи, він дуже тяжко це переживав. Не дочекались навіть до кінця навчального року. Донька Світлана згадувала: він говорив, що у снах бачить школу, чує шкільний дзвінок. Його друг Ярослав Береговий казав так: «Забрати у нього дітей, це все одно, що забрати у Паганіні скрипку. Жорстокішої кари для нього не придумав би і сам диявол».

У бібліотеці Івана Ткаченка налічувалось  більше десяти тисяч томів. Його старша донька Світлана Шабарова згадувала, що батько передплачував фактично всі товсті журнали, які виходили на той час. Він дуже багато читав. Спектр його інтересів був колосальним.  Він вважав: якщо педагог в день не прочитує сотню-другу сторінок, той день для нього  втрачений.

Готуючи  десертацією, я  працював у домі  молодшої доньки Ткаченка Таїсії Рябової, яка проживає у місті Знам’янці (там організована меморіальна кімната), бачив оті впорядковані папки з листуванням. Тобто – це постійна самодисципліна, чіткість і відповідальність, ерудиція, бажання мислити і шукати істину. Вчитель цікавий для учня тільки тоді, коли він особистість. Коли він має відповідну ерудицію і знаходить в собі  сили і інтерес дружити з учнем, а не вибудовувати  між собою і ним дистанцію, бар’єр.

Дитина не готується до життя, вона живе повноцінним життям, відповідно до свого віку. І не опуститися до дитини слід педагогові, а піднятися до розуміння її проблем.

Сьогодні  виховання працею фактично відійшло. А в закладах нового типу навіть натяки на щось подібне звучать архаїчно. Не готуємо людину до праці. Забули Ушинського: якщо хочемо готувати людину до щастя, ми повинні готувати її до свідомої праці.  А ми нині повернулися до тієї ж школи учіння, тільки у гіршому варіанті: у підручниках параграфи по 10-12 сторінок. А в дитини по шість-сім уроків на день. Сучасні дослідження показують, що відсотків 50 наших учнів взагалі не беруть підручників у руки...

Кожне ж нормальне суспільство, і приклад цивілізованих європейських демократичних правових держав тут не виняток, а швидше підтвердження, грунтуються на важкій, кваліфікованій, інтелектуальній, фізичній, чесній праці. Різній, але праці. Ми ж часто виховуємо ледарів, які  нічого не вміють. А що робив Іван Гурович? Чого він досягав з учнівською виробничою бригадою? А ще ж був табір праці і відпочинку старшокласників, наукові  та технічні гуртки, уроки виробничого навчання, було більше ста гектарів поля. Спробуйте сьогоднішнього учня посадити за кермо трактора і добитися аби він працював з дотриманням агротехнологій, зі знанням норм внесення мінеральних добрив...

І це було реальністю. І не тільки в Богданівській школі. Ось вам досвід радянської школи.  Найлегше поставити на ньому жирний чорний хрест. Звісно, ідеологія радянська нам  не потрібна, комуністичну мішуру слід відкинути. Але виховання людини, яка б могла трудитися і головою, і руками, це – колосально важлива річ. Плюс виховання відповідальності, чого просто катастрофічно не вистачає нинішній молоді. А відповідно – і соціалізація.

Це не значить, що  у школі Ткаченка була орієнтація тільки на поле чи ферму. Серед випускників його школи багато кандидатів і докторів наук.

Основоположник сухомлиністики

А щодо Сухомлинського, то Ткаченка слід назвати основоположником сухомлиністики. Сьогодні це ім’я знає весь світ. А в ті далекі часи, відразу по смерті Василя Олександровича, слова Ткаченка про те, що Сухомлинський є класиком світової педагогіки, сприймалися досить скептично. Через  рік після смерті Сухомлинського, у Павлиші, де він працював,  на його могилі відкривалося погруддя педагогові. І там Іван Гурович сказав приголомшливі для багатьох на той час слова, що вплив  гуманістичних ідей Сухомлинського на світову культуру є незаперечним.

Через кілька років Ткаченко  у своїй школі скликав фактично першу наукову конференцію, присвячену спадщині Сухомлинського. Він запросив на неї багатьох вчених з Києва, Москви. Але приїхало мало. І все ж конференція відбулася. Ольга Сухомлинська визнавала, що саме з легкої руки Ткаченка почалося визнання Василя Олександровича, в Україні принаймні. Іван Гурович виступив потужним популяризатором ідей Сухомлинського.

Звичайно, є методичні рекомендації, є певний офіціоз, і за ним часто не бачать живого Сухомлинського, Ткаченка, інших педагогів їхньої плеяди.  Фактично вони випали з рамок радянської педагогіки,  вони відійшли від моделі школи, яка почала формуватися ще в 30-их роках – школи учіння. Школи сидіння за партами і зубріння підручників. Вони її трансформували у школу праці, спілкування з природою, відчуття зв’язку з власним родом.

За життя вони теж були досить близькі. 50-ті -70-ті роки – це той період, коли вони йшли пліч-о-пліч, обмінювались ідеями, генерували їх, допомагали один одному.  Василь Олександрович вперше в історії української педагогіки розробив 12 принципів трудового навчання й виховання. Іван Гурович блискуче апробував і реалізував їх, вносячи певні корективи,  у своїй Богданівській школі.  А коли у 67-му році  «Народне образование» опублікувало знамениті «Етюди про комуністичне виховання» Сухомлинського, майбутній на той час академік Борис Лихачов на сторінках «Учительськой газеты» виступив з нищівною критикою. Він не просто критикував, звинувачував Василя Олександровича у протягуванні західних буржуазних ідей, у відступі від класичних засад марксистсько-ленінської педагогіки. На той час це був практично політичний донос. І тоді саме Іван Гурович Ткаченко кинувся на захист Сухомлинського. Разом  з колегами – Ілля Антонович Шевченко, завкафедрою педагогіки Кіровоградського педінституту Щербань, працівник облуно Терлецький – вони пишуть листа на захист Сухомлинського. І цей лист зіграв свою роль: газета «Правда» запропонувала  видатному педагогові виступити  із серією статей і тоді  цькування припинилось. На той час це було вчинком.

327 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.