ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Підґрунтя розбрату, або Пристрасті навколо премії

Останнім часом на мене, на Олександра Косенка і Ольгу Полевіну Василь Бондар спустив усіх собак, а надто – «Лаврентія Палича», як у відомому фільмі «Небеса обітованні». І кожний з «три’о», як нас охрестив Бондар, отримав «по заслугах».

Не хочу зупинятися на опусі Світлани Орел – хто має бажання відчути, що таке чорна жовч та отрута, може почитати її допис. Аби не доходити до рівня базарної сварки за принципом «сам дурень», доведеться зупинитися на аргументах, які були мною наведені при обговоренні номінованих творів. Не хотілося б цього робити, бо засідання було закритим, але Василь Бондар, порушивши корпоративну етику, «роздзвонив», хто і про що вів мову.

Передусім варто наголосити, що ніхто з названого ним «три’о» не відстоював ту чи іншу кандидатуру. Навпаки, саме Бондар лобіював інтереси Володимира Яремчука і його твір «Розбрат-крук» та Василя Мошуренка зі збіркою прози «Коріння, або Я – Розумівка». 

Щодо першого, то в хід пішли загальні вирази на кшталт «високопатріотичний», «високохудожній», «це ж про нас, українців» тощо.

Стосовно другого – «Мошуренко входить до десятки кращих новелістів», «його друкують центральні видання»… І жодного конкретного аргументу! 

Я двічі брав слово, дивуючись, звідки такі високі епітети? 

Щодо поеми Яремчука в мене було одне суттєве зауваження. Описуючи «злодіяння» вояків УПА, автор перейшов усі допустимі межі. Аби не бути голослівним, я навів рядки, узяті з мережі Інтернет та з друкованого твору. Ось вони:

Картина перша, сучасна (с. 9 електронний варіант, с. 14 друк. варіант)

Подільське село у сорочці додільній,

з серпом у руках, у жнивному вінку.

Не знало воно, що наруга надійде

страшна на його хліборобськім віку.

І хто б то чинив так із мирним селом?

То слуги тризуба з похмурим чолом,

справдешньої віри відважні сини.

На помсту в колгосп пробирались вони.

Вони прокрадались в село опівночі,

що глибоко спало жнивної пори.

Лиш десь там бриніла ще пісня дівоча

та тихо зітхали старі явори.

Вони пробирались попід яворами,

вони розтікались чужими дворами.

Аж раптом нагально, зловісно, гостро

кривавим сигналом опівночі – постріл!

І спалахнула криком та ніч,

де хазяйнують сокира й ніж.

Дикий жах пожарища й різні.

Кров’ю захлинулися пісні.

- Ось вам, комуняки!

Нумо, до гілляки!

- Ось вам за колгоспи!

- Ось вам за погости!

- Ось вам за заслання –

мить ваша остання!

Доти рубали, кришили, крушили,

поки усього не сокрушили...

Картина третя, сучасна (с. 22 – 25 ел. в., с. 28 – 30 друк. в.)

……………………………………………………………..

…Оксану покликано якось туди,

де бути їй - ані гадалось!

Стрункий посивілий привітний майор

назустріч їй чемно підвівся.

- Садитесь. У нас вот о чем разговор,-

і пильно на неї дивився.

- Мы знаем, что вы одиноки пока,

что вы комсомолка, учитель.

И русского, кажется нам, языка.

Детишек учить не хотите ль?

- Для того і вчилась.

- Ну, вот и лады.

А вы нерешительны с виду...

На запад поедете?

- Можна й туди.

- Поедете?

- А і поїду.

- Там ныне засилье бандеровских банд.

Известно вам что-то об этом?

- Та я ж лиш учитель, а не окупант.

Чого б їм на мене з багнетом?

До них я іду із любов’ю, з добром,

хай інші людей тих бояться...

Майор поскрипів по паперах пером:

- Прошу вас вот здесь расписаться.

Узяла з собою в дорогу хлібину,

пожитків поклала якусь там торбину.

- Прости мене, тату, і мамо, прости.

Поїхала... Світло на захід нести.

………………………………………………………………………………….

Не зовсім ясна їй тут слів скоромовка,

але вже вловила: «Проклята московка»..

(Ну, то попервах. Таж вони не дурні.

Роздивляться. Певно ж повірять мені.

А я розкажу їм геть чисто про все

і серце всю правду до них донесе.)

От діти – ті зразу її прийняли,

у ліс по гриби її всі повели.

……………………………………………………………………………………

Десь через три тижні, пізньою годиною,

з ліжка її, сонну вже, підняло пружиною.

Запалила свічку – камінь серед хати...

За вікном розбитим – тіні пелехаті...

Підняла записку (з каменем, звичайно),

прочитала, сіла. Страшно. І печально.

«Московко! Тікай до своїх москалів,

бо шляк тебе трафить на нашій землі».

А от і не трафить! Не ворог я вам!

Ну чом же ви віри не ймете словам?!

За місяць її там гуртом зґвалтували.

- Ти любиш колгоспом – хмільні, реготали.

А потім ще три дні її катували,

аж поки у неї і очі запали.

Зв’язали над нею у вузол спідницю

і кинули, мертву уже, у криницю.

Що їй ввижалося в миті останні,

тій одинокій душі безталанній?

Я ж до вас істини світло несла...

Защо мені така смертонька зла?!

Стогнала од жаху старенька криниця,

кричала, благала рятунку ялиця,

що тут на біду їй судилось зрости.

Втекла б – а коріння. То як тут втекти?

На це в Бондаря не знайшлося ніяких аргументів. Допускаю, чи не читав, чи не дочитав, чи побачив цей наклеп та вирішив пошити в дурні комісію на догоду власних інтересів, чи… це була провокація, щоб потім звинувачувати комісію в недалекоглядності й непрофесіоналізмі!

Оговтавшись після засідання, навздогін він у листі до письменників почав трактувати на свій лад написане, мовляв, дівчина не могла бути агентом НКВС, бо вона молода й недосвідчена, а її зґвалтували й вбили не вояки УПА, а… переодягнені «агенти НКВС» (!), про яких нібито сором’язливо згадав Яремчук, дописавши взятий в дужки катрен (у Інтернетному варіанті цього катрена немає):

(А хто учинив те – ніхто вже не скаже,

В тім пеклі кипіла скривавлена каша!

Свавілля чинив там ворожий десант,

Та правда відома, хіба, небесам…)

Цю ж саму тезу підхопила й С. Орел, демагогічно тлумачачи текст за принципом «усьо харашо!».

О. Косенко в ході полеміки в листі, відправленому через електронну пошту, задав слушне питання (на яке не отримав відповіді): «…я не буду тут і тепер давати оцінок …  «літературознавчій» еквілібристиці. Але … істерична демагогія жодним чином не переінакшить того, що в указаному «патріотичному опусі» ознаки позитивних героїв мають червоноармійці-«визволителі», (мій покійний батько розповідав, яким чином аж до шістдесятих років від «лісових братів» «звільнялася» Прибалтика).

Також має всі ознаки позитивного героя «сивий майор» – вербувальник сексотів НКВС.

Позитивна героїня – учителька російської мови, а за сумісництвом – агент НКВС (там описано, як вона підписала документи про співпрацю з «органами»). 

Я спеціально перепитав свою маму, котра теж потрапила за направленням на роботу в Західну Україну, яким чином це робилося. Вона розповіла, що отримала направлення на розподільчій комісії в навчальному закладі. На Станіславщині її прийняв відділ освіти. І жодних «сивих майорів».

Негативними героями зображено лише бандерівських бандитів (не беру в лапки цього ганебного вислову, бо саме так про них оповідає автор, поливаючи при тому чорнючим брудом). І те, що врешті він для своєрідного «алібі» прохопився про якийсь «ворожий десант», то хто саме ті «вороги», так і не пояснив. Але з контексту очевидно, що вороги для автора – бандерівці.

Весь опус, врешті, просякнуто ідеями «мижебратья», та «адіннарод», котрі, не шкодуючи зусиль, насаджує Кремль та його посіпаки.

Отож, … дай просту відповідь на просте питання: «Чи вважаєш … допустимим вживання визначень на кшталт «бандерівські бандити» без прозорих і однозначних тлумачень того, що так нас називають лише наші вороги?»».

Не знаю, навіщо автор показав настільки гидотними вояків УПА, де він брав фактаж (бо бути свідком не міг через свій вік), – це його справа. Але в наш час паплюжити героїв спротиву тоталітаризму і нелюдської ідеології Кремля – неприпустимо. Не можна такий твір освячувати ім’ям Євгена Маланюка! 

Саме на цьому я й наголошував.

Стосовно книжки В. Мошуренка в мене були такі зауваження: звідкіля він бере теми? Ні в Другій світовій війні, ні в АТО участі не брав, від НКВСівців не потерпав. Переповідав почуте? Придумував? А чи не забагато співпадінь у його новелі «Німецька воша» і в оповіданні Григора Тютюнника «В сутінки»? 

Час дії – німецька окупація, місце дії – село, головні герої – матір та дівчинка (в Мошуренка), матір та хлопчик (у Тютюнника), у обох – батьки на фронті, а матері зраджують їм (у Мошуренка – з німцем, який був на постої, у Тютюнника – з сусідом), діти стають свідками зради, спустившись серед ночі з печі по нужді. Матері потім просять вибачення, але в Мошуренка дочка прощає матір, а у Тютюнника – син не може простити. Відмінності є принципові: у Тютюнника мати кохає сусіда, а в Мошуренка – невідомо чому вступає в зв’язок. Чи не за тушонку? Але це не прописано, як і те, чому дочка пробачила матір. Тютюнника на написання твору надихала драма в його родині, свідком якої він був, тому й напруга пристрастей там не абика! А що надихало Мошуренка?.. 

Саме це риторичне питання я задав членам комісії, запропонувавши прочитати обидва тексти, аби кожен для себе з’ясував, чи є запозичення.

Та й щодо мови в книжці «Коріння…» були претензії. Чого вартують лише назви новел: «Курва», «Наша мама – б…дь», вживані без нагальної потреби «свиняче г…но», «попісять» («Німецька воша»), «ср…ка» («Курва»). Автор навіть не спромігся сором’язливо поставити три крапки, як це зробив я, наводячи зразки словарних «перлів».

Автор вибирає «чорнуху»  в стилі Леся Бузини. І населяє ними своє рідне село.

Ось вони, його односельці: жінка, яка спала з окупантом, ветеранша, яка ордени заробляла в ліжку то з німцями. то з червоноармійцями, самогонниця, що жила з двома чоловіками, один з яких убив у АТО другого, а вона отримала за покійного 600 тис. грн.,   односельці, які заздрять, мовляв, поталанило, що й за іншого отримає ще 600 тисяч! Населяють Розумівку мама-б…дь та її чоловік-альфонс, «Шедеври» – п’яниці й крадії, баба, яка навчає покинутого онука красти ночами колгоспне добро та ще й відкрито насміхається над сокровенним – над словами Малишка з пісні «Рідна мати моя», мовляв, зрозумів, онуче, чом вона ночей не доспала? Бо водила його у поля… – красти!

І за це – премію імені Маланюка?..

Підсумки голосування відомі: жодна з названих книжок не отримала премії. 

Голосування було таємним. Кожен з членів комісії мав можливість виступити не лише з гаслами, а й вдатися до вагомих аргументів. Василь Бондар цього не зробив, а потім вдався до неприпустимих дій, коли, перекрутивши факти, розголосив не тільки те, хто що казав, а й оприлюднив результати таємного голосування, розкривши те, як голосували певні особи. 

Ще раз підкреслюю: голосування було таємним, і якщо Бондар знає, як голосували А. Царук та А. Загравенко, й оприлюднює цей факт, то це свідчить лише про порушення ним корпоративної етики як члена комісії. У такий спосіб В. Бондар пов’язав ще двох членів – порушників етики. 

Та на цьому не зупинився, направивши на бланку КОО НСПУ (!) листа за трьома підписами на адресу голови обласної ради – голови комісії,  у  якому, перекрутивши факти, знову ж таки вимагав вивести зі складу комісії мене та О. Косенка. За що? За принциповість і добросовісне виконання обов’язків, за обізнаність! 

Такі дії рядових членів комісії – Бондаря і його поплічників-підписантів – є нічим іншим, ніж пережитком епохи тоталітаризму, і нічого спільного не мають з дотриманням законності, норм моралі та демократичних засад. 

В. Мошуренко, твір якого номінувався на премію, навіть вдався до нечуваного – до публічних погроз на мою адресу та образ у вкрай примітивний спосіб. 

Щодо «плагіат» – «не-плагіат».

Вікіпедія тлумачить термін «плагіат» так: 

Нині єдиного, вичерпного та загальноприйнятого визначення плагіату не існує. Приміром, автори одного з найбільших англомовних ресурсів для виявлення плагіату «Turnitin» дають такі визначення цього поняття:

•вкрасти ідею або слова іншої людини і видати їх за власні;

•використати результати роботи іншої людини без вказання джерела, звідки вони були взяті;

•повністю або частково вкрасти мистецький, науковий або інший твір чи роботу та видати їх за свою;

•представити вже існуючу ідею або продукт як новий та оригінальний.

Тож після засідання група членів комісії звернулася до педуніверситету щодо встановлення факту запозичень, аби розвіяти сумніви. Отримана відповідь цілком слушна: комісія мала всі повноваження визначитися, чи відповідає твір-номінант вимогам «Положення про премію…», вимогам щодо художності тощо. Що комісія і вчинила на свій розсуд! 

Але це не влаштувало Бондаря, і він повів атаку по всіх фронтах конкретно на тих, хто йому найбільше опонував, – на мене і на О. Косенка.

Шановні, наголошую: саме Василь Бондар, порушивши корпоративну етику, виніс подробиці на загал, пов’язав при цьому ще й певних осіб, звинуватив мене (і не тільки) в тому, чого й не було, нацьковуючи на мене ображених номінантів. 

На засіданні комісії можна висувати всілякі аргументи та припущення, спростовувати їх, аби найточніше охарактеризувати подані твори. У Бондаря була можливість саме під час засідання висловити свою думку, опонувати, вимагати розгляду двох творів на предмет запозичення чи звернутися до спеціалістів (що пізніше ми й учинили), бо схожість ідеї, теми, часу і місця події, героїв, колізій важко визнати випадковими. У Бондаря була можливість переконати членів комісії, аргументуючи свою думку, виходячи з текстів, а не емоційно звинувачувати членів комісії в упередженості. Він цього не зробив, і після засідання, яке пройшло без порушень, надавши інформацію в перекрученому вигляді, спровокував автора одного з творів на вчинок, який того не прикрашає. 

Далі буде?

Скільки вже разів звучало: «комісія некомпетентна», «з журі треба щось робити», «премія знецінена» тощо. І все тому, що хтось не той отримав її, кого хотів би бачити В. Бондар. 

А я очах Бондаря та його дружини – справжній монстр: своїми палкими доказами настільки впливаю на членів комісії, що вони – посадові особи, науковці і письменники, –  немов малі діти, голосують так, як я їм кажу. 

Дякую за таку рекламу!

За що я борюся, витрачаю енергію, наражаюся на неприємність, наживаю ворогів? За чиєсь «дякую»? Чи за принципові речі?

Просто не можу інакше, раз доводиться виконувати покладене на мене завдання!

Олександр Архангельський,

член НСПУ

613 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.