ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Ну, Трампе, постривай!

Ну, Трампе, постривай!

Глава Чечні Рамзан Кадиров увів санкції проти Дональда Трампа, Ангели Меркель та інших західних політиків. Про це він заявив у ефірі телеканалу «Росія 24»: «Ми теж ввели санкції проти Трампа, Меркель, всіх інших. Якщо вони приїдуть у республіку, ми відразу їх затримаємо і посадимо. Якщо у них з’являться тут рахунки, то відразу заблокуємо». 

Треба думати, тепер американський президент не спатиме  ночами. Ні тобі на води Суджі, ні помилуватися краєвидами з тераси рожевого президентського палацу в Грозному,  ні долари поміняти на рублі у Грозненському відділенні «Сбербанка России». А фрау Меркель  не побувати у грозненському «Престижі», так і ходитиме непричісаною. Бо конфіскують, заарештують і посадять разом із сером Дональдом в одиночну камеру. Такий він Рамзан Ахматович Кадиров,  президент Чечні, представник тейпу (клану) Беной….,  якого після переходу на службу Путіну та Росії інші тейпи Ічкеріїї і народи Кавказу вважають таким, що зганьбив свою честь і втратив гідність. 

Як кажуть: куди кінь з копитом, туди й рак із клешнею. Очевидно, абсолютна повнота влади на підпорядкованій йому території настільки запаморочила Рамзану Ахматовичу голову, що він втратив відчуття реальності і почав прирівнювати себе до осіб першої величини в світі. Хоч, зрозуміло, він не таке вже й велике цабе. Звичайно, Кадиров може послати загін головорізів на схід України, може організувати теракт поза межами ввіреної йому Чечні, але щодо Дональда Трампа, Анжели Меркель, навіть свого безпосереднього хазяїна Володимира Путіна, то далеко куцому до зайця. Тому й стелиться перед російським президентом: «Путін – мій кумир. Мій кумир – Путін. Я його люблю. Я його поважаю. Я за нього життя віддам. Хочу, щоб він був пожитєвим президентом Російської Федерації». 

Я знав інших чеченців. У 1957 році мене, як молодого спеціаліста, направили на роботу в Балхаш Карагандинської області. Караганда – це місто в Казахстані, де народився батько Рамзана. Туди Абдулхамід і Діка Кадирови потрапили в результаті депортації 1944  року. Тоді сотні тисяч чеченців вивезли з рідних місць  нібито за співробітництво з окупантами, хоч фашисти до Чечні фактично так і не дійшли. 

Депортованих розвезли по різних районах  області, в тому числі і в Балхаш. Точніше – під Балхаш, бо поселилися вони на сопках край міста, звели там убогі саклі, жили за своїми звичаями, ні з ким не спілкувалися. Навіть із недавніми «політичними», котрих уже звільнили з таборів, але без права проживати на європейській території Радянського Союзу; таких у місті було чимало. Місцеві жителі ставилися до чеченців насторожено, сприймали їх як і справді фашистських посібників. Були впевнені, що ті їх ненавидять, і їх слід остерігатися, бо можуть зарізати. Правда, жодного такого випадку ніхто не пам’ятав, хоч бійки часом і виникали. 

Молодь їхня трималася осторонь, якщо й виходила в місто, то групками. І одного вечора мені трапилося зустрітися з ними. До того мені було нічого не відомо про чеченців, навіть не чув, що існує такий народ, вперше узнав про них саме у Балхаші. Запитав ватажка,  наскільки пам’ятаю, на ім’я Ібрагім, чому вони так вороже ставляться до нас. «Ви, росіяни, вивезли нас із рідної землі, пограбували оселі,  позбавили прав…». Для нього ми всі були росіянами, хоч у місті жили й українці, білоруси,  прибалтійці (останні – теж вислані зі своїх країв). «А при чому тут ми, твої ровесники?» – запитав я його, не сумніваючись, що зараз мені почнуть милити шию. Але сталося по-іншому. Не буду розповідати подробиць, та наша розмова закінчилася запевненням: «Якщо тебе самого, з дівчиною, з друзями перепинять наші хлопці, скажи, що твій друг Ібрагім, і тебе ніхто не чіпатиме». 

Він тоді розповів мені трагічну історію свого народу: як їх вивозили у телятниках і як вони помирали по дорозі, як тіла їхніх рідних солдати викидали з вагонів прямо на ходу поїзда, як їх привезли на цю убогу землю, як обживалися на ній і знову ж таки помирали, як вижили і як прагнуть повернутися додому.

Більше я Ібрагіма не бачив. Однак тоді мені відкрилося щось нове, ще не усвідомлене до кінця, але яке глибоко запало в душу. А восени чеченці почали збиратися додому. Вони отримали на це дозвіл після стількох років поневірянь. І, від’їжджаючи, повезли із собою найдорожчий скарб – прах рідних, які за ці роки померли на чужині, щоб перепоховати на рідній землі. Для цього наймали вагони-лідники. Коли я про це почув, то сказав сам собі: «Цей народ можна знищити, але не можна поставити на коліна».

На колінах стоять раби, хай вони й займають найвище становище серед одноплемінників. А ті – інші борються за свободу і віддають за неї життя. Може це звучить пафосно, але так воно і є насправді. Інші – це Джохар Дудаєв, перший президент Чеченської Республіки Ічкерії. Це Іса Мунаєв, командир батальйону імені Дудаєва, що загинув під Дебальцевим, ціною життя не давши замкнути оточення, це Аміна Окуєва, боєць цього батальйону, підступно убита терористами. Захищаючи Україну, вони думали про свободу Чечні. Це Ахмед Закаєв, політичний і державний діяч Ічкерії, змушений жити в Лондоні, де він не припиняє боротьбу за права свого народу. І тисячі інших. 

А стосовно Кадирова, то, схоже, Рамзан Ахматович загрався. Одна справа, закликати хазяїна знищити Грузію й Україну, посилати на Донбас своїх бандитів, інша – втручатися  у міжнародні справи і погрожувати світовим лідерам. Це не компетенція удільного князька, хазяї цього не люблять. Чеченський президент перетнув червону лінію і вийшов на тонкий лід. 

Але ми за нього переживати не будем.

82 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.