ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Незабутній Климович – достойний звання Почесний громадянин Кропивницького

Незабутній Климович – достойний звання Почесний громадянин Кропивницького

Незабаром на сесію міської ради буде винесено питання про чергове присвоєння звання Почесний громадянин. Відповідна комісія вже підтримала кандидатуру ветерана УПА Семена Климовича Сороки, який не так давно відійшов у кращі світи.

Більшість мешканців нашого міста пам’ятають його, як незмінного прапороносця на чолі  колон під час державних свят чи громадських акцій. Причому і там, і там – і з участю влади, і без, він був і бажаний, і шанований. Саме у такому амплуа – своєрідного прапороносця, він і з’явився на громадському обширі нашого міста.

Восени 1989 у міському саду відбувався перший у новітні часи демократичний мітинг. На тоді вже було сформоване ядро міської організації Народного Руху України, першої на той час альтернативної Комуністичній партії політичній організації, відбулася її установча конференція.  Національна символіка тоді ще тільки входила у свідомість активнішої частини суспільства і багато хто, навіть з рядових громадян, реагував на неї, як бик на червоне – далися взнаки десятиліття замовчування та агресивної зневаги до синьо-жовтих кольорів.

Звісно, ми хвилювались, адже досі подібного досвіду не мали. На мітинг зібралося чимало людей – близько тисячі, це було більше, ніж ми сподівались. І ось коли мітинг підходив уже до завершення -- виступили  новообрані члени ради міської організації НРУ, на сцену раптом вийшов невисокий дідусь (так ми його сприймали, хоча він тоді був хіба трохи старшим за нас нинішніх), вийняв невеличкий саморобний прапор і почав розповідати про  національні символи. Розповідь його була сумбурна, очевидно, він хвилювався та й не мав досвіду виступів перед такою чималою аудиторією. Його виступ сприйняли трохи насторожено – і учасники мітингу, які, мабуть, ще не були повністю готові до такої інформації, і  самі організатори, бо ж не знали, як люди сприймуть таке.

Ми вже знали цього дідуся, бо він приходив на наші пікети, які ми організовували біля колишнього кінотеатру «Комсомолець», але ще не знали хто він, і що він.  І тільки зараз я розумію, як у ті хвилини рвалося  його серце. Адже йому так хотілося передати усім те, з чим він виростав, і що стало смислом його життя, ми ж тоді тільки-тільки підходили до усвідомлення що таке українські святині.

Ще одна історія, яка приходить мені на пам’ять, коли згадую Климовича, теж пов’язана з прапором. Це  трапилось на річницю проголошення декларації про незалежність – 16 липня 1991 року. Ми вже були добре знайомі із Семеном Климовичем. Тим більше, що й жили на той час поряд. Я вже знала,що він – колишній зв’язковий УПА з Рівненщини, що побував у таборах і тікаючи з них, пішки пройшов фактично  весь Сибір, повторивши шлях героя славнозвісних «Тигроловів» Івана Багряного. Але розповідати детально про це Семен Климович не любив. І досі жалкую, що не наполягла на тій розмові і не записала детальну розповідь про  його унікальний шлях. Усе думалось – ще встигну.  Увесь час нашого знайомства (а це майже тридцять років) здавалося, мені принаймні, Климович був постійно одного віку – небайдужого, запального, легкого на підйом. І так начебто мусило тривати вічно…

Отож, тоді ми вирішили встановити біля пам’ятника Шевченку, де проводили свої мітинги, флагшток і підняти  синьо-жовтий прапор.  Він  ще не був державним і на нього погано реагувала влада, але  люди вже сприймали його, як символ змін і надії.  Встановлення було фактично несанкціонованим.  Флагшток підготували члени  осередку, що діяв на заводі імені Таратути  (голова – Віктор Полтавець). Його вдалося встановити під час самого мітингу, коли навколо було чимало людей. Але коли вони розійшлися біля флагштока  залишилось всього троє -- Юрій Матко, Володимир Погрібний (робітник заводу) та Василь Бондар. Коли стемніло, під’їхала міліцейська машина, хлопців пов’язали  і відвезли в каталажку.

Семена Климовича ніби з ними не було. Але саме він відразу ж прийшов до нас (ми вже із чотирирічним чином повернулись додому) і повідомив про затримання. Ми з Климовичем почали дзвонити тодішньому секретарю міськради Петру Руденку. Не знаю, чи йому відомо було про затримання, але хлопців через кілька годин відпустили (наступного дня суд їм впаяв штраф, який скасували після проголошення Незалежності). Але того вечора було страшнувато й тривожно. Климович заспокоював.  Які ж то були дрібниці, порівняно з тим, що довелося пережити йому!

До всього Климович умів багато чого робити руками – полагодити кран, щось відремонтувати, а то й збудувати. Він не цурався такої роботи. Зовні справляв враження простого робітника, і, думаю, багато хто здивувався, коли дізнався, що він має вищу освіту, а вдома у нього – гарна бібліотека.

Можна ще пригадувати, як він послідовно відстоював українську церкву, як незмінно (не лише останніми роками, коли це вже стало звичним і для представників влади) бував у дні пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій біля  хреста на валах. Климович у всьому був справжнім – не завжди зручним, аноді навіть агресивним, коли йшлося про принципові речі, але незламним і невтомним у всьому, що стосувалося української справи, української церкви, української пам’яті. 

186 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.