ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

На Кіровоградщині досі не встановлено місце поховання розстріляних у липні-серпні 1941 року

На Кіровоградщині досі не встановлено місце поховання розстріляних у липні-серпні 1941 року

Після здобуття Україною незалежності з'явилось чимало публікацій, у яких зазначалося: в липні-серпні в тюрмі Кіровограда було розстріляно понад 12 тисяч ув'язнених.

Повідомленнями про цей факт і сьогодні переповнені видання та соціальні мережі. Наприклад, там легко розшукати навчальний посібник «Історія України» (2008 р.), написаний трьома відомими в Україні істориками-науковцями. У ньому читаю: 

«Тільки в кровоградській тюрмі було розстріляно 12 тис. засуджених, у Луцькій – 3 тис. У Києві, Харкові, деяких інших містах тюрми було спалено разом з в'язнями. Загалом тоді знищили понад 40 тис. в'язнів». 

Зізнаюсь, багато років цифра «12 тисяч» мене шокувала, як і питання: чому ми й досі не спромоглися віднайти місце масових поховань та встановити хоча б кам'яну брилу в пам'ять про загиблих?

Один із авторів згаданого посібника чесно зізнався, що він не пригадує, з яких джерел узято дані про кількість розстріляних радянськими спецорганами у кіровоградській тюрмі в липні-серпні 1941 року. 

Не прояснив це питання й відомий співробітник Інституту історії України НАН України Станіслав Кульчицький, до якого я звернувся з листом. 

Отже, чи не є цифра «12 тисяч» перебільшеною? Дехто із істориків, з якими випало спілкуватися, схильний вважати, що таки перебільшена. Аргумент – тодішня тюрма в Кіровограді не могла вмістити й третини зазначеної кількості страчених. Крім того, розстріляти і сховати таку кількість людей було практично неможливо, швидше за все, йдеться про значно меншу кількість жертв.

Один із тих, хто так вважає, – кропивничанин Василь Даценко, автор кількох документальних книг з історії Кіровоградщини. Він, зокрема, повідомив, що директивою  наркома  держбезпеки СРСР В. Меркулова від 23 червня 1941 року  місцевим органам НКВС та НКДБ наказувалося  «розглянути справи на всіх заарештованих органами НКДБ й скласти списки на тих, котрих ви вважаєте за доцільне розстріляти». 

 «2 липня 1941 року зі Львова до  тоді ще  віддаленого від фронту Кіровограда було відправлено ешелон із 527  в’язнями, що видно зі  звіту начальника тюремного управління НКВС УРСР за лютий 1942 року. По дорозі частину з них (понад 200 чол.)  відбили оунівці.   Більшість з прибулих по етапу до Кіровограда   підлягали розстрілу без рішення суду як такі, що   відносилися до 4 категорії  у пропозиціях керівництва НКВС СРСР. Започаткована з початком німецької окупації Кіровоградщини газета "Український голос"  6 вересня 1941 року  писала про те, що після вступу німців до Кіровограда  у підвалах  управління НКВС та тюрми було знайдено близько 600 трупів розстріляних.  28 вересня 1941 року ця ж газета писала, що увечері 4 серпня 1941 року, коли до міста підходили німецькі частини, п'яні співробітники НКВС у підвалах розстрілювали в'язнів, а потім уже на вулицях міста стріляли в людей, які, на їх думку, готувалися зустрічати німців. Але будь-яких документальних доказів газета не навела, на тлі того, що  гітлерівці, зайнявши місто, могли б  використати   факт розстрілу великої кількості людей в пропагандистських (насамперед антисемітських) цілях. Адже у Львові, Луцьку, Вінниці, Умані  та ряді інших місць масових розстрілів були зняті пропагандистські фільми про звірства «жидо-більшовиків», публікувалися статті в газетах та журналах відповідного змісту. У них розповідалося про те, що у в'язницях були знайдені немовлята, вагітні жінки, прибиті до дверей багнетами, жертви рубалися сокирами живцем, їм виколювали  очі, кастрували  чоловіків і т. д.», – написав Василь Даценко.

Далі він зазначає: 

«Про виявлення масових жертв  більшовицького терору у  Кіровограді у німецьких виданнях не було жодного слова. Причому слід зауважити, що приміщення тодішнього УНКВС області по вул. Московській, 47 (тепер Чміленка, 41)   з перших днів окупації було  зайняте під  службу СД (імперська безпека), працівники якої не могли не використати для антибільшовицької агітації та розпалювання  відповідних настроїв  серед населення  факти масового знищення людей. У приміщенні УНКДБ по вул. Леніна, 9 негайно розмістився підрозділ  військової контррозвідки вермахту-абверкоманда, яка також спеціалізувалася на  оприлюдненні  злочинів сталінського режиму – розкритті місць масових розстрілів у своїх, суто контррозвідувальних  цілях. У місті на початку серпня 1941 року  перебувала і рота пропаганди вермахту, що супроводжувала  1 танкову групу Е.фон Клейста і   залишила після себе цікаві кінокадри про Кіровоград на початку окупації. Про виявлення жертв  масових розстрілів не знайдено жодного кадра. У спогадах Ю. Клена (О. Бурхарда)  про відвідання ним окупованого Кіровограда початку серпня 1941 року вказано, що «одного разу я оглядав місцеву тюрму, якої вже сам зверхній вигляд справляв дуже прикре враження. Мешканці оповідали, що большевики, відступаючи, постріляли багато в’язнів. На в’язничному подвір’ю я бачив стіну смерти, що була помальована на червоно, а на висоті голови видніли сліди багато куль».

За словами Василя Даценка, в Державному галузевому архіві  Служби безпеки України у Києві  зберігаються списки на 6643 громадян, які «на початку Великої Вітчизняної війни утримувалися в тюрмах НКВС УРСР у Києві, Львові, Тернополі, Чернівцях, Кіровограді, Дрогобичі, Самборі, Перемишлі, Чорткові, Ізмаїлі». 5147  з них  були засуджені до вищої міри покарання, у тому числі по  Кіровограду – 15 чоловік. Рішення про розстріл були прийняті наркомом державної безпеки України Мешиком, прокурором республіки, начальниками управлінь НКВС і прокурорами областей за відповідними списками на підставі директиви наркома державної безпеки СРСР Меркулова від 23 червня 1941 року. 

«Мова у довідці йде лише про розстріляних за рішенням суду, – пише дослідник. – Але документальні дані державного архіву Кіровоградської області та редколегії видання «Реабілітовані історією»  свідчать, що у   Кіровограді за рішенням суду 13 липня 1941 року  були розстріляні  12 членів  релігійної громади адвентистів сьомого дня (наводиться перелік прізвищ)... Крім того, за рішенням суду наприкінці липня були розстріляні Джіовані Петро Лазарович, 1890 року народження, італієць за національністю, працював  кухарем птахокомбінату, Кобельчук Федір Якович, 1877 року народження, підсобний робітник заводу «Червона Зірка», Мироненко Антон Сергійович, 1901 року народження, електрозварювальник заводу «Червона Зірка», Лопотов Антон Іванович, 1888 року народження, бондар  артілі «Хімтруд».

Василь Даценко стверджує, що у зв’язку з проривом німецьких танків до Умані та загрози швидкого їх прориву до Дніпра, 26 липня 1941 року з  Кіровограда розпочалась  евакуація в'язниці. 

«На підставі  пункту  1 директиви  НКВС  вивезено   до Архангельська – 369 (8 серпня 1941 року прибуло  211 в’язнів), до Казані та Красноярська –1500 в’язнів (16 серпня 1941 року    до Казані  прибуло  999 в’язнів, а  24 серпня 1941 року до Красноярська –  ешелон із 468 в’язнями), до  ст. Защита (м.Усть-Кам'яногорськ)  Томської залізниці – 500 в’язнів (16 вересня 1941 року  туди  прибув   ешелон з 528 в’язнями). Уточнено, що  останній ешелон з Кіровограда  вибув 3 серпня 1941 року, на той час  у  кіровоградській  тюрмі за розпорядженням місцевих властей  залишилося 287 в’язнів. Це означає, що за рішенням  місцевих властей (секретаря обкому партії (Горєнков), начальника УНКВС (Небораков), прокурора області (Шугуров)  у позасудовому порядку  були розстріляні  287  політв’язнів. Жодного списку жертв терору немає.   Де вони поховані, як і 16 розстріляних за вироком суду, невідомо. В умовах підступу німецької мотопіхоти до Кіровограда  (а 3 серпня ворожа розвідка вже була на околицях міста, де з нею вступили в бій  прикордонники з 79-го Ізмаїльського прикордонного загону та кіровоградські ополченці)  влада змогла  заховати сліди  своїх злочинів напевно назавжди.  Відомо, що для знищення архівних матеріалів в'язниці керівництвом були залишені співробітники  Комаров С. Л. та Гайдайчук Г. О., які можливо знали про місце  захоронення  розстріляних, але їх самих із приходом німців видали окупантам, які їх розстріляли як співробітників НКВС», – зазначив Василь Даценко. 

У 60-і роки минулого століття у Сполучених Штатах Америки вийшли друком спогади  Марії Штейнберг, яка була учасником революційного руху в Росії, з середини  20-х років перебувала в опозиції до більшовицької влади, за що віддала ГУЛАГу  майже тридцять років свого життя. 25 червня 1941 року у  Кіровограді, де вона проживала у батьків після відбуття чергового покарання за «контрреволюційну діяльність», була знову заарештована і перебувала під слідством   у  Кіровоградській в'язниці. Василь Даценко наводить такий уривок із спогадів М. Штейнберг: 

«Кожен день, буквально щодня ми бачили, що двір наповнюється ув'язненими, що у дворі стоїть стіл, покритий червоною скатертиною, що за цим столом сидить п'ятеро людей, іноді троє, що гора справ на цьому столі, і одного за одним  до нього викликають ... Два питання, тільки два питання, два-три слова. Суд тривав рівно дві хвилини. Тут же говорили: «Розстріл». Тобто всі, кого виводили на подвір'я, вже не поверталися в свої камери. Їх відразу відводили в смертний корпус. Причому в корпусі цьому тримали їх не 24 години, а розстрілювали набагато швидше. Ми бачили все і чули: звинувачення були такі незначні, такі нікчемні, що не тільки не було ніякої гарантії, що ти сама не отримаєш такий же вирок, – швидше, навпаки. Коли нас виводили на прогулянку, то серед конвоїрів був один, який напевно  розстрілював. У нього обличчя було таке. Впевнена, що він розстрілював. У дворі були високі кам'яні стіни, і в них такі маленькі дірочки – на рівні людського зросту. Звідки взялися ці дірочки? Звичайно, це сліди куль. До моменту відправлення нас на етап Кіровоградська в'язниця майже очистилася. Залишився той останній етап, з яким адміністрація не знала, що робити. Таке у мене враження. Чи то просто розстріляти, то чи відправити в тил. Всі, хто залишився в цьому останньому етапі, не мали вироків».

Кіровоградщина  є єдиною областю, де поки що не встановлено місця масових поховань   жертв «великого терору», у тому числі жертв розстрілів  липня-серпня 1941 року, пише В. Даценко. Ймовірно, що це можуть бути колишні піщані кар’єри біля с. Соколівського під  Кропивницьким або ж, за аналогією поховань на місці розстрілів у Стрию, Умані, – забетонована територія  господарського двору  в'язниці.

Отже, і кількість розстріляних у кіровоградській тюрмі в липні-серпні 1941 року, і місце їхніх поховань ще потрібно встановлювати. Але це треба зробити, навіть якщо йдеться про одиниці жертв.

344 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.