ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

«Молочна» реформа: чи позбавлять селян можливості продавати молоко

«Молочна» реформа: чи позбавлять селян можливості продавати молоко

Нещодавно в українських ЗМІ виникла палка дискусію щодо заборони приймати селянське молоко. Детальніше читайте у матеріалі Броніслава Куманського, яке опубліковали в онлайн-виданні «Persona».

Пропагандистське видання «Российская газета» опублікувало статтю про те, що Євросоюз буцім-то «заборонив українцям продавати молоко з особистих господарств», а за його продаж селянам загрожує штраф. Перепон для поширення інформації в наш час не існує, тож дуже швидко це повідомлення дійшло й до українського селянства. Насправді у тексті Угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом, на який посилаються російські автори, такої заборони немає, мова йде про введення єдиних санітарних норм, у тому числі й для молока. Тож Міністерство агрополітики України спростувало це повідомлення і пояснило, що закупівля молока у населення продовжуватиметься, а введення нового держстандарту відкладено до 1 липня 2018 року. А що стосується перехідного періоду, то він триватиме ще не один рік. Цією інформацією можна було б і обмежитися, щоб заспокоїти людей, котрі не на жарт стривожилися повідомленням про введення нових стандартів уже зараз. Однак, не все так просто. Селяни, можливо, на деякий час і заспокояться, а от чи не вистоюватимемо ми незабаром у довгих чергах за тим же молоком, не кажучи вже про масло, сири, і чи будуть вони всім по кишені, – це ще питання.

Восени 1960 року я демобілізувався з армії. Вдома не був чотири роки, що робиться в країні знав лише з політінформацій, цивільного життя не бачив, а тому щиро здивувався з того, що вдома мене щодня годують борщем із м’ясом і не тільки. До армії я таке бачив у своїй хаті в кращому випадку у вихідний день, та й то не щотижня.
– А ми тепер, синку, борщ щоразу з м’ясом варимо, – сказала мати.

Виявилося, що поки я проходив армійську «науку перемагать», у країні здійснювалися серйозні реформи. Ще у 1953 році на вересневому пленумі ЦК КПРС Хрущов домігся значного підвищення закупівельних цін на молоко та м’ясо, зниження податків, господарства почали отримувати прибутки, а селяни – виробляти молоко та інші продукти у власних садибах. За кілька років картина на прилавках продовольчих магазинів і базарів кардинально помінялася. Але поряд із першим секретарем ЦК товклися надто цнотливі ідеологи, котрі, знаючи про вороже ставлення Микити Сергійовича до приватної власності, підказали йому, що не гоже сільській учительці доїти корову, чи бригадиру тракторної бригади чистити хлів, і взагалі «повний достаток м’яса і молока повністю забезпечать колгоспи і радгоспи». А індивідуальне, присадибне господарство слід «ліквідувати як клас». В результаті з’явилися, м’яко кажучи, не дуже розумні закони, котрі забороняли тримати на селі в приватному володінні більше однієї корови і таке інше. В Україні, котра у виконанні вказівок згори постійно бігла попереду «планеты всей», почало масово зменшуватися поголів’я худоби, свиней, і замість повного достатку різко підвищилися ціни на продукти, а потім ті продукти взагалі почали поступово зникати з прилавків.

Це – приклад того, як із доброї справи можна зробити «пшик». Тим більше, коли за неї беруться чи то некомпетентні, чи незацікавлені особи. Про що не завадило б пам’ятати сьогодні, коли верхи знову взялися впроваджувати реформи, часом до кінця не усвідомлюючи, що роблять і не завжди точно передбачаючи наслідки.
Зараз роль колгоспів і радгоспів перебрали на себе агрофірми. Тільки із суттєвою різницею: якщо тоді держава забирала з колгоспів, то тепер холдинги беруть з держави. Планів їм ніхто не доводить і роздрібні ціни ніхто не встановлює. Хоч загалом уряд на щось таки впливає. Заступник міністра аграрної політики з питань євроінтеграції Ольга Трофімцева, наприклад, стосовно планованих урядом заходів для поліпшення якості молочної продукції висловилася так:

– Я скажу непопулярну річ, але в цілому виробництво молока в підсобних господарствах, іноді в кооперативах, які об’єднують бабусь по селах, не має майбутнього. Я вважаю правильним рішення про скасування другого ґатунку молока, бо це потрібно було зробити давно.

Нині, за її словами, в українських супермаркетах практично неможливо знайти твердого сиру чи високоякісних йогуртів нормальної якості. Ці продукти готуються з молока екстра ґатунку, якого в нашій країні виробляється дуже мало.

– Тож що має робити держава, – запитує Ольга Василівна, – яким чином впливати на цю ситуацію? На законодавчому рівні. Ніде у світі молочна галузь насправді не працює так, щоб приймати сировину від одноосібних господарств з одною коровою. І тут мова йде не тільки про стандарти Європейського Союзу. Такі глобальні правила гри. Якщо ми хочемо бути конкурентоспроможними, то в нас тільки один шлях – кооперація і розвиток переробки. Альтернативи нема й не буде. Я наголошую, йдеться не тільки про експорт, а й про внутрішній ринок. Ми з вами повинні мати право споживати якісні молочні продукти, а не щось там з додатками пальмової олії.

Звичайно, як посадовець, котрий займається питаннями євроінтеграції, вона в першу чергу переймається питаннями відповідності продукції європейським зразкам. Але Європа поліпшує її якість не заради інтересу, а для людей, зокрема й тих, які виробляють ту продукцію. І пальмову олію в молокопродукти у нас додають не бабусі, котрі «не мають майбутнього», а цілком благополучні переробники. Тож питання підвищення якості молочної продукції неможливо привести до одного знаменника. Безапеляційний же тон заступника міністра наводить на думку, що там прагнуть отримати все і водночас. Хоч такого не буває – справа стосується живих людей, для багатьох із яких продаж державі молока з власного двору є єдиним засобом для прожитку. Різкий перехід на нові стандарти може стати для них вироком. Як і для молочної галузі в країні, адже жителі сіл забезпечують молоком три чверті українського ринку. І чи врятує їх перехідний термін до 2022 року, передбачений відповідним наказом?

Одним із шляхів вирішення проблеми якості молока (кількості, ціни, рентабельності тощо), а відтак і всієї молочної продукції може стати створення широкої мережі кооперативів, котрі б об’єднували малі фермерські господарства і окремих виробників. До речі, ще «артільний батько» Микола Левитський вважав, що «передумовою благополуччя селян може бути лише їхня організована самодіяльність, однією з форм якої є кооперативний рух». Микола Васильович у 1894 році організував першу в Російській імперії хліборобську артіль – у селі Федвар (тепер Підлісне Олександрівського району). Такі ж артілі були створені й в інших селах нашого краю – Аджамці, Івангороді. Сентовому (Родниківка), Канежі та ін. І не вина самої ідеї, що вони нерідко розпадалися: селяни (як і наші політики) часто не знаходили між собою спільної мови.Про необхідність створення тваринницьких кооперативів говорила в часи свого прем’єрства Юлія Тимошенко: «Маємо на сьогодні лише 900 таких кооперативів. Через них продається всього два відсотки вирощеного продовольства, тоді як у розвинутих країнах цей показник становить від 60 до 90 відсотків. Таким чином там і ціну правильну мають за продовольство, і його якість. Я з великим задоволенням про це розповідаю, бо саме цей напрямок вважаю пріоритетним. Зараз це треба довести до логічного завершення і дати можливість кооперативам по-перше – утворитися, а потім — мати державну підтримку. Гроші на це у Стабілізаційному фонді є». Гроші у фонд є, а кооперативів – як у зайця хвоста: і сьогодні на їхню долю припадає лише два
відсотки виробленої сільськогосподарської продукції.

Про необхідність створення кооперативів говорив не так давно екс-міністр аграрної політики Олексій Павленко, навіть налаштував зв’язки з голландськими виробниками. Про це ж говорить і заступник міністра аграрної політики та продовольства Олена Ковальова: «Одним з ефективних способів підвищувати якість молока для невеликих господарств може стати кооперація. Об’єднання в кооперативи дасть змогу отримати значну державну допомогу на відповідне обладнання. Для цього в 2018 році передбачено такі програми: розвиток тваринництва, фермерства і кооперації та компенсація вартості сільгосптехніки, в перелік якої внесено обладнання для молочної галузі». Здається, всі розуміють. Тільки чи всі хочуть?

Сумнів викликають уже деякі положення проекту Постанови Кабінету міністрів «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для підтримки галузі тваринництва». Головним розпорядником бюджетних коштів визначено Мінагрополітики. На рівні обладміністрацій будуть створені конкурсні комісії, які займатимуться відбором компаній для отримання державної підтримки. Фактично це означає ручний відбір компаній на рівні областей, які претендуватимуть на державну підтримку. Отже, дрібні фермери і виробничники-одинаки знову практично залишаються поза бюджетом. Якийсь оксюморон виходить. Уряд заявляє про свою відданість західним цінностям, а тим часом ігнорує позицію Генеральної Асамблеї ООН, котра постійно відзначає роль кооперативів у зниженні рівня бідності, забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції насамперед сільського населення.

Насторожують і заяви на зразок: «У профільному міністерстві розуміють, що за такої ситуації в майбутньому у країні імовірне скорочення поголів’я ВРХ, адже, якщо стане невигідно, люди вирізатимуть свою худобу. Україна має пройти цей етап. Не виключено, що певний час держава буде навіть трошки нетто-імпортером. У того, хто утримається зараз, у майбутньому будуть переваги. Розвиток цивілізованої торгівлі вимагає якісної сертифікованої продукції. Особисті господарства цього не зможуть забезпечити». Стосовно того, що держава стане імпортером тільки на «певний час», звернемося до відомого українського прислів’я: «Мертве з гробу не вертається». І згадаймо «тимчасові» закупівлі Радянським Союзом зерна та чим це закінчилося.

А тепер питання, звідки таке упередження до особистих господарств? Чи не звідти, що передбачені для села кошти (на здешевлення кредитів для розвитку тваринництва шляхом відшкодування відсоткової ставки та через погашення частини кредиту, залученого на будівництво і реконструкцію ферм, на утримання корів, вирощування молодняка великої рогатої худоби та часткове відшкодування вартості племінних тварин, будівництва і реконструкції ферм, доїльних залів, кооперативних м’ясопереробних підприємств) уже мають своїх конкретних адресатів – потужні аграрні компанії. Минулого року, наприклад, більше половини виділених грошей отримали два агрохолдинги. Не виключено повторення й нинішнього.

 «Їдеш день – чия земля? Калитчина! Їдеш два – чия земля? Калитчина! Їдеш три – чия земля? Калитчина!.. А скотини – земля під товаром буде стогнать…». Це – класика. А в сьогоднішніх реаліях боюсь, що стогнатимемо ми з вами. За даними Держстату у 2017 році поголів’я корів скоротилося на три відсотки, ціни на молочні продукти зросли на двадцять шість. Згідно з прогнозами експертів, у нинішньому році їх вартість збільшуватиметься на 2-3 відсотки щомісяця. А що станеться з індивідуальними виробниками молока, дрібними фермерами? Чи, може, через півроку, щедро відведеними для них Мінагрополітики, вони почнуть виробляти молоко екстра-класу? Ні. Не виключено, що молоко другого сорту закуплятимуть на козеїн, і закупівельна ціна на нього стане ще нижчою. Тож господарі виріжуть свою худобу до останньої голови. Бо й ту корівку, від якої сьогодні їхні діти п’ють молоко, їм ні за що буде утримувати. Чи може держава допоможе? Так наша ж система державної підтримки будується навмання, вона орієнтована на розвиток бізнесової складової. Це стверджує не популіст, а заступник виконавчого директора фонду «Відродження» Тарас Качка, і чоловік знає, що каже.

Я далекий від конспірології. Не думаю, що практика зневажливого ставлення до сільського трудівника є чітко спланованою політикою на руйнування села як основи українського побуту, менталітету, національної культури, зрештою закріпачення селянина, перетворення його на «сільського пролетарія», про що так мріяли Ленін і Троцький. Хоч сама по собі вона до того й веде. Це швидше результат корупції з її жадібністю, некомпетентності з її самовпевненістю, байдужості до людей, недарма кажуть, що очільники держави і ми живемо в різних площинах. Назвемо усе це точними словами – психологією тимчасових правителів. Якщо прослідкувати за етапами розбудови України – від Конституції до Конституції, від президента до президента, від уряду до уряду, то побачимо головне – відсутність спадкоємності. У планах, намірах, діях. Звідси обіцянки без їх виконання, витрати без контрою, злочини без покарання, дії навмання, як говорилося вище. Можливо, це й хвороби зростання, але чомусь хронічні.

Чи вистачить селянам не півроку, а цілих п’ять, щоб перейти на виробництво високоякісного молока? За цей час вони мають навчитися дотриманню санітарно-гігієнічних вимог, отримати у своє розпорядження доїльні апарати, що дозволить тримати не одну, а п’ять-десять корів, невеликі холодильники тощо. А головне – принципово змінити саму структуру приватного молочного скотарства: зосереди-ти його у сімейних фермах та кооперативах. Вистачить. За умови, якщо це стане не побажанням, а політикою держави. Незалежно від очікуваних виборів-2019 і передвиборної кампанії.

359 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.