ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Кропивницький: в художньому музеї презентували «репресоване мистецтво»

Кропивницький: в художньому музеї презентували «репресоване мистецтво»

В обласному художньому музеї нині експонується виставка з колекції Національного художнього музею України. Виставка специфічна. Зайшовши в зал, де висять до цього незнайомі нам полотна, мимоволі занурюєшся в ідеологічну атмосферу тридцятих років двадцятого століття з «переможними» п’ятирічками, буднями «великих строек в веселом грохоте, в огнях и звонах», з мухінськими «Робітником і колгоспницею», зі свиридівским «Часом уперед!», сюїтою, написаною значно пізніше, але в дусі тих же тридцятих. В атмосферу справжнього і удаваного ентузіазму, сподівань на революційні перетворення, в які повірили не тільки оптимістично настроєні вітчизняні митці та обласкані радянською владою зарубіжні кореспонденти, а й такі світові авторитети, як Анрі Барбюс і Ромен Роллан. Це був аверс молодої Країни Рад – «страны героев, страны мечтателей, страны ученых». Реверс же, як ми дізнаємося все більше, виявився іншим, непомірно трагічним. І для героїв, і для мрійників, і для вчених. Що засвідчує й виставка, котра називається точно – «Спецфонд 1937-1939» і промовисто - як «Сандармох», «Колима», «Биківня».

Це не просто експозиція, це свідчення державного вандалізму, одна із розкритих сторінок цілеспрямованого нищення української культури – національної за формою і демократичної за змістом задля того, щоб замінити її на псевдонаціональну за формою і псевдосоціалістичну за змістом. Псевдо тому, що родоначальники соціалістичної ідеї мали на увазі дещо інше, ніж те, що було запропоновано з 1917 року. А «лише одна із сторінок», бо протягом усього періоду існування СРСР Москва дуже ревниво спостерігала за тим, «что там у хохлов», і варто було в Україні з’явитися чомусь непересічному, як тут же починалися репресії. Коли у двадцяті роки потужно заявила про себе молода українська література, їй швидко визначили дорогу на Соловки. Коли тоді ж народився філософський театр «Березіль» (нині його називають театром двадцять першого століття), на його засновника Леся Курбаса і драматурга Миколу Куліша знайшовся майор Матвеєв із наганом у руках. Коли «Тіні забутих предків» з тріумфом пройшли кіноекранами світу, довженківцям відразу ж вказали на їхнє місце. А після того, як «Червону руту» заспівала вся країна від Карпат до Находки, для її автора знайшли гіляку і мотузку.

Ми не знаємо точно, скільки авторів, представлених на виставці,  репресовано фізично, не знаємо, навіть, ким були деякі з цих художників, відомостей про них поки що не знайдено. Знаємо, що водночас, у 1937 році, заарештовано й розстріляно видатного художника та педагога Михайла Бойчука - новатора, що створив свою школу у монументальному мистецтві, та його учнів Івана Падалку і Василя Седляра (вони представлені кількома роботами), тоді ж розстріляли й Івана Липківського. Віктора Пальмова, органи «не дістали», він помер ще до розгортання «великого терору»,  зате надовго заховали від людей його полотна. Дехто, як Микола Рокицький, сприйнявши під тиском обставин догмати «соціалістичного реалізму», дожив до пізніших часів.

Чим усі вони не догодили комуністичній владі? Українське мистецтво двадцятих-тридцятих років розвивалося на грунті малярства княжої Русі, бароко і народної картини з орієнтацією на новітні течії західних митців. Цим самим протистояло сталінській концепції «соціалістичної культури», чого влада дозволити не могла. Сформульована письменником фраза «Хто не з нами, той проти нас», стала алгоритмом відносин держави і людини. І не мало значення, що ця людина підтримує державу та її ідеологію (в чому відвідувачі виставки переконуються наочно), лише на деякі речі дивиться власними очима. А це вже крамола. Авторів картин «Атака», «Хай живе 8 березня!», «Текстильниці»,  «Пролетаріат цього не допустить»», «Розливка сталі», «Суд селян –батраків», «Червона домна. Завод ім. Дзержинського», «Піп на селі» («Релігія – опіум для народу») та інших все одно звинуватили у «шпигунстві», участі у міфічній «націонал-фашистській організації», «терористичній організації серед художників», навіть (треба ж таке придумать!) у «контрреволюційному традиціоналізмі».

Що врятувало частину їхніх полотен від варварського знищення – провидіння, збіг обставин чи тихий подвиг невідомих рятівників, сказати важко.   Але маємо з вдячністю   згадати куратора проекту «Спецфонд 1937-1939», нашу землячку з Олександрії, нині генерального директора національного художнього музею Юлію Литвиненко, яка опікується репресованим мистецтвом і завдяки якій та зусиллям працівників обласного художнього музею й відбулася ця виставка, головним завданням якої є «дати можливість шанувальникам живопису та небайдужим до історії свого народу громадянам побачити унікальні зразки українського образотворчого мистецтв, яким судилося розділити долю всього українського народу, ставши жертвою радянської цензури, догматизму та класової ненависті».


653 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.