ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Генрі Лайон Олді: П'єсу "Другі руки" ставили від Абакана до Бобруйська

Генрі Лайон Олді: П'єсу "Другі руки" ставили від Абакана до Бобруйська

Учора, 13 листопада, до Кропивницького приїздив відомий фантаст нашої сучасності  Генрі Лайон Олді (або ж Дмитро Громов і Олег Ладиженський – ред.). Олді завітав до нас на запрошення молодіжного театру «Резонанс» і власне приводом стало те, що цей театр свій новий сезон відкрив прем’єрою вистави автора «Другі руки». Про п’єсу «Другі руки» і не тільки – читайте в ексклюзивному інтерв’ю для РК.

Дуже символічно, що Ви завітали до нашого міста саме 13 листопада, адже 13 листопада - це День народження Вашого творчого тандему. Як це було?

Дмитро Громов: Насправді це - довга історія, але я розкажу коротко. Познайомились ми у 1978 році на літературній студії, тоді ми ще не були ні друзями, ні співавторами. Вітались, іноді трохи спілкувались – не більше того. Вдруге познайомились в школі карате, Олег був помічником інструктора, а я прийшов туди займатись. Там я з’ясував, що Олег – режисер театральної студії і приніс йому свою фантастичну п’єсу з прибульцями, викраденнями, інопланетянами, космічними кораблями і т.д. Але саме п’єсу для театру, а не сценарій для кіно. Олег цю п’єсу забракував, а я лишився в студії в якості актора. І от тоді ми потоваришували по-справжньому: я читав те, що писав Олег, Олег читав те, що писав я, і через деякий час раптом виникла ідея спробувати щось написати разом. І от 13 листопада 1990 року було написане наше перше спільне оповідання «Кино до гроба и …» - це пародійно-гумористичне оповідання про вампірів, які захопили кіностудію в Голівуді і почали там знімати фільми, звісно ж, про вампірів.

Як так вийшло, що Ви змінили так багато своїх життєвих амплуа?

Олег Ладиженський: У нас дуже багато різних професій. Дмитро, наприклад, хімік. У нього 20 з чимось винаходів. Я – режисер театру за освітою, 15 років досвіду. Те ж саме карате – суддя республіканської категорії, інструктор міжнародної категорії і т.д. Окрім того, ми працювали редакторами  у видавництві, якими тільки можна придумати, – художніми, випускаючими, технічними.

Ви вже майже тридцять років творите і витворяєте разом. Як все-таки працюється вдвох? Чи бувають якісь конфлікти, як поділити софіти слави, як різні погляди на один момент у творі скомпонувати, збалансувати?

Олег Ладиженський: Ми – товариші театральні, а театр – мистецтво синтетичне. Якщо кожен актор буде тягти ковдру на себе, режисер на себе, освітлювач на себе, то вистави не вийде. Тому ми звикли працювати в колективі, ми вміємо вирішувати питання виходячи не з особистих амбіцій, а з того, як це буде краще для книги. Якщо ще приклади – то скрипаль і піаніст грають «Сонату» Бетховена. Ми вже заздалегідь знаємо тональність, ритмічну основу, гармонійну, ми вже майже все знаємо, тому в нас може бути невелика суперечка, але швидше обговорення, ніж суперечка.  Але конфліктів не буває.

Чи проводять паралелі між вами і братами Стругацькими, чи між тими ж Ільфом і Петровим? Чи порівнюєте Ви самі себе з кимось зі світу фантастів? Хто для Вас - безсумнівні авторитети?

Дмитро: Мабуть, проводять, але ми аж ніяк не рівняємось з ними, але, вочевидь, у людей виникають паралелі, адже співавторів в літературі не  настільки багато, обов’язково одних порівняють з іншими, але взагалі-то це нічого не значить.

Олег: Авторитетів  дуже багато, тут можна швидше перелічити тих, хто повпливав на нашу стилістику. Безперечно, брати Стругацькі, і нам неймовірно поталанило: якщо Аркадія Натанича ми не застали - то з Борисом Натановичем ми були знайомі. І зараз знайомі з його сином, тобто особисте спілкування дуже багато дало свого часу. Безумовно, повпливав Роджер Желязни, американський письменник дуже відомий. Ми ще й перекладали декілька його романів і це теж була чудова школа. Можна ще згадати Френка Герберта. Ви знаєте, усі починають писати під чиїмось впливом, це обов’язково, але потім треба викоренити цей вплив зі своєї стилістики, тому що не складеться Ваш власний особистий стиль ніколи. Тому зараз уже, мабуть, про вплив можна не говорити. На нас навіть більше повпливали не-фантасти, ніж фантасти. Вплив того ж Олексія Толстого дуже відчутний.

Дмитро: А ще Кліфард Саймак і Джон Толкін.

Ви відгукнулись на запрошення молодіжного театру. Про що це свідчить? Ви що такі відкриті та доступні?

Дмитро: Насправді ця п’єса неодноразово публікувалась у наших збірках, навіть в журналах-альманахах, вона є в електронному вигляді в мережі. Тому знайти її зовсім нескладно. У результаті її ставили від Абакана до Бобруйська, причому це - не мовний зворот. Її дійсно там ставили, і в Москві, і в Петербурзі, і в Орлі, і в Києві. І в Кропивницькому теж  уже не перший рік «Резонанс» ставить цю п’єсу. Запрошували нас на прем’єри і просто на вистави за нашими творами, скажемо чесно, дуже рідко - в Орел, в Київ, а це всього-навсього третій раз. У сенсі відкритості – ми є в соцмережах, нас нескладно знайти і нам можна писати на пошту. Ми нормально спілкуємось з людьми і нікого з себе не вдаємо. І на такі запрошення ми радо відгукуємось.

Олег: Ми не завжди можемо приїхати, тому що в нас є робочий графік. По-перше, є заплановані поїздки, які не можемо переносити. А, по-друге, ми ж книги пишемо. Ми - взагалі дуже режимні люди. Ми рано прокидаємось, робимо ранкову зарядку, потім сідаємо за роботу. Тобто оця ідея життя письменника, який прокидається опівдні,  ввечері у нього бенкет, а вночі пиятика – це не про нас. У нас все прозаїчно – ми ж прозаїки (посміхаються – ред.). Це ж не тільки письменництво  - ще треба зв’язуватись з видавництвами, переглядати ескізи художників, підказати щось. Тому ми не завжди можемо зірватись з місця. Але наше театральне минуле стукає в наші серця, тому, коли покликав театр, – ну як же не приїхати?

З театральними постановками Ваших творів все зрозуміло. А які у Вас стосунки з кінематографом?

Дмитро: Перше: з кінематографом у нас ніяк, тобто – жодної екранізації у нас поки немає, хоча спроби були неодноразові. І як не дивно – всі вони закінчувались абсолютно однаково: на якомусь етапі панове-кіношники кудись зникали, переставали відповідати на листи-дзвінки і більше ми їх не бачили і не чули. Таких історій було 5 чи 6. В одній навіть був підписаний договір і отриманий невеликий скромний аванс. Карма якась.

Більше того – ми абсолютно не проти екранізацій.

Олег: Ми просто так для себе написали чи то 7, чи то 9 кіносценаріїв за своїми книгами – повістями, романами. Тобто, в нас уже є готові сценарії, які можна розглядати в цілому.

«Другі руки» - що це?

Олег: Коли ми задумували цю п’єсу, ми побачили місце дії, а це – той світ. Лавка секонд-хенду, де можна придбати старий одяг для нового життя: який купиш – так і житимеш (хочеш – сукню вчительки, хочеш – фартух поварихи). На що грошей вистачить. А скільки в тебе грошей після смерті буде – ти не знаєш. І це не залежить ні від того, яким ти себе вважаєш - добрим чи злим, хорошою чи поганою людиною. Тому герої увесь час кричать «Де ж справедливість?», «Я ж уже жив так погано, раз жив погано – значить, після смерті мені має бути дуже добре». Виявляється – нічого подібного. От жила погана людина, а у неї купа грошей і вона може собі купити одяг від «Versace».

Ми писали п’єсу про те, що справедливості в нашому розумінні не існує. Ні на якому світі. Тому що ми всюди ліземо зі своєю людською справедливістю, ми не в стані оцінити свої недоліки, гріхи, добро. Те, як ми їх оцінюємо, абсолютно не значить, що так само їх оцінить хтось інший, хто має на це право. І от тільки тоді, коли персонажі розуміють, що їхнє поняття справедливості – це міраж, тільки тоді в них щось починає йти на лад. Ми хотіли сказати, що цінність життя не залежить від того, багато в тебе грошей чи мало. Життя цінне взагалі, його факт, що ти відчуваєш себе живим. Ось це головне.

Фото - із соціальних мереж

107 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.

 



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.