ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Ганна Сухомлин про роботу медика у зоні АТО: Жінок оберігали від бойових подій, чоловіків кидали у «гарячі точки»

Ганна Сухомлин про роботу медика у зоні АТО: Жінок оберігали від бойових подій, чоловіків кидали у «гарячі точки»

Головний лікар обласного кардіологічного диспансеру Ганна Сухомлин відгукнулася на запит Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова і поїхала на схід України працювати невропатологом. Так співпало, що вона та її чоловік, головний лікар Кіровоградського обласного госпіталю для інвалідів Вітчизняної війни Геннадій Сябренко, одночасно відправилися у зону АТО. Він – у Станично-Луганську центральну районну лікарню (ЦРЛ), а Ганна Миколаївна – у Новоайдарську ЦРЛ. РК розпитав Ганну Сухомлин про специфіку роботи медиків на Сході, місцевих мешканців та чи поїде вона у чергову ротацію.

– Чому поїхали працювати на Схід? Як оцінювали ризики свого вибору?

–  Знаєте, у важкі для країни часи хочеться їй допомогти і врешті-решт розібратися, що відбувається у державі. Наприкінці 2014-го, коли розпочалися бойові дії на Донбасі, мене вперше викликали у військкомат як медика. Підняли мою особову справу, переглянули і сказали, що не підходжу для служби. Відразу не могла зрозуміти, чому мене не беруть, адже ще молода, маю відповідний фах, знання, які могли б знадобитися. Потім з’ясувалося, що … занадто розумна (посміхається - авт.). Оскільки я кандидат медичних наук, а було відповідне положення таких не брати на службу, записали у резерв. Тож, я тут допомагала військовим у лікуванні медикаментами та іншим.

Нинішнього року до обласного кардіологічного диспансеру надійшов лист із департаменту охорони здоров’я про те, що набирають медиків у Перший добровольчий шпиталь імені Пирогова. На зборах я зачитала той запит, але ніхто не зголосився поїхати в зону бойових дій. Повторно такий же лист надійшов наприкінці червня. Вирішила сама заповнити анкету і відіслала її електронною поштою. На початку вересня мені зателефонували і нагадали про поїздку.

Насправді таке відрядження – це відповідальність, величину якої відразу навіть не усвідомлюєш до кінця. Лише опинившись там, де справді воюють, розумієш, що не все так просто, існує чимало небезпек. Приходиш до тями, коли тобі говорять, що ця територія прострілюється і потрібно дуже швидко проїхати її, а якщо стрілятимуть, треба падати на підлогу.

– Як до приїжджих медиків поставилося місцеве населення?

–  Спочатку люди ретельно придивлялися, можна сказати, навіть, дуже скептично сприйняли наш приїзд. Адже не розуміли, чого медики з усієї України приїхали саме до них, яким буде наше ставлення до місцевих. У мене все випитували, скільки пообіцяли грошей – подвійну, потрійну зарплату, чи отримаю «учасника бойових дій», можливо, додаткові пільги… Люди дивувалися, коли дізналися, що ми купували квитки власним коштом. Жителі Сходу не вірять, що хтось може приїхати волонтером, аби просто допомогти, на їхню думку, обов’язково має бути зиск.

Однак, згодом місцеві пересвідчилися, що ми приїхали до них із відкритою душею і нікого не збираємося "убивати". До слова, серед нас було багато медиків із західної України, одна лікарка говорила, що працюватиме саме над українізацією місцевого населення.

У більшості випадків, для лікування ми призначали медикаменти українського виробника, це жителів сходу дещо насторожувало, адже місцеві звикли до російських товарів. Декілька разів пацієнти переконували мене, мовляв, препарати російського виробництва кращі ніж українські. Однак я спокійно доводила, що існує доказова база, проведені дослідження медичної якості тих чи інших препаратів. І вже за 2-3 дні мого перебування у Новоайдарській ЦРЛ ставлення місцевих змінилося, люди потяглися в лікарню. Був такий період, що не було часу навіть у туалет вийти. Більше того, виникали суперечки, хто за ким зайняв чергу. Якось я не витримала і сказала: «Люди добрі, я тут 24 години на добу і встигну всіх оглянути». У тій лікарні не було невропатолога два роки, доводилося щодня приймати 40 пацієнтів.

Як кажуть, вода камінь точить; ставлення місцевих до медиків змінювалося і з часом вони почали запрошувати нас на чай і навіть на борщ. Один дідусь, приходячи на прийом, пригощав фруктами. Якщо до людей з добром, вони це відчувають, навіть, якщо раніше були дуже негативно налаштовані. Пам’ятаю, коли вже ми мали від'їздили, у стаціонарі одна бабуся аж плакала і просила не кидати їх. Пропонувала жити у неї і казала, що була б неймовірно щаслива від того. Але ж у мене родина, дім, друзі, колеги.

– Ви так і не сказали, на яких же умовах поїхали працювати на Схід?

–  У Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова підписаний договір із Міністерством охорони здоров’я, Міністерством оборони. Лікарі їдуть на Схід, коли виникає потреба у конкретних вузьких спеціалістах. Відряджає медиків департамент охорони здоров'я. Тут за лікарями зберігається робоче місце та середньомісячна зарплата. Тобто це не якісь подвійні оклади, ніхто нам не купував квитків, не оплачував проживання, харчування – все власним коштом.

 Ганно Миколаївно, ваша поїздка у зону АТО співпала з чоловіковою. На кого залишили сина?

–  Для мене стало сюрпризом, що чоловік також їде на Донбас у жовтні. Коли постало питання, що говорити синові, – вирішили розповісти правду. Він у нас дуже самостійний, до того ж поруч є дідусі, бабусі. На сімейній нараді постановили, що син дорослий хлопець, і оскільки так склалися обставини, що ми їдемо в зону АТО, на ньому вся відповідальність тут.

Готуючись до відрядження, я вже знала, що поїду в Новоайдарську районну лікарню, а чоловік – у Станицю Луганську. Скажемо так, жінок оберігали від бойових подій. Чоловіків кидали у більш «гарячі точки»: Попасна, Волноваха, Станиця Луганська та інші.

 Що вам найбільше запам’яталося за місяць перебування на Сході?

–  Найбільш приємною була зустріч із нашим волонтером Вадимом Нікітіним. Адже зустрічаючи знайомого у чужому місті, здається, що побачив найближчу людину у світі. На роботі, з приводу відрядження, говорила, що їду до Києва на курси підвищення кваліфікації. Коли я вже була в зоні АТО, мені зателефонував Нікітін і у розмові розповів, що теж перебуває на Сході й описав місцевість, де знаходиться Новоайдарська районна лікарня. Виявилося, що він мене «розсекретив». До того ж, він спеціально заїхав у гості, привіз нам смаколиків. То була неймовірно тепла зустріч, хоча раніше ми майже не спілкувалися.

Ще запам’яталося, як однієї ночі кімната зненацька наповнилася світлом. Спочатку ми не могли зрозуміти, що це. Потім, коли вже сказали, що – «гради», хотілося відкрити вікно, аби почути, як вони працюють. Ми відразу вдягнулися і чекали виклику. На щастя, все обійшлося. Лікар зі Львова, який до того працював у Попасній, розповідав, що до них після роботи градів» часто привозили поранених і контужених. Зазвичай, тяжкопоранених доправляли вертольотом у харківські лікарні.

На Луганщині не полишало відчуття, що там час зупинився у 90-х. Українізації майже ніякої. Військові запросили нас на концерт до Дня захисника вітчизни, який проводили місцеві колективи. Вокалісти старшого поління співали традиційно російські пісні, натомість діти виступали українською. Було видно, що вони відчувають Україну і дай Бог, аби це збереглося. Неприємно дивувала тотальна перевага  російської. Там 99 %  місцевого населення – російськомовні, українською говорять переважно приїжджі з інших областей. Народ бідний, нині там важкі умови життя. Хоча останнім часом фінансування туди надходить достатнє, у районній лікарні вистачає коштів для заробітної плати. У місті відновлюють будинки, проводять ремонти. 

 А як забезпечені лікарні Сходу фахівцями?

–  І у нас є райони, де у медзакладах – лише по 50 % лікарів. На Сході ще більше бракує лікарських рук. Наприклад, у Новоайдарській лікарні працює 82-річний окуліст. Через бойові дії дуже багато фахівців виїхало звідти до дітей, родичів. Звичайно, медичних проблем вистачає. Часто місцеві лікарі вважають себе «князьками» і бояться здорової конкуренції. Вони звикли, що їм не потрібно боротися за своїх пацієнтів, адже від цього не залежить їхня заробітна плата. Але це проблема всієї медичної галузі в Україні, можливо, з реформою в медицині ми зможемо її подолати. 

– Ганно Миколаївно, що ви найперше зробили після повернення додому? Чи готові ще поїхати в зону бойових дій?

–  Звичайно, нашому поверненню додому неймовірно зрадів син, і ми влаштували святкову вечерю. До речі, в якийсь момент у дворі вибухнула петарда, ми з чоловіком швидко схопилися і накрили собою сина. Спрацював інстинкт. Тож можна лише уявити травми хлопців, які місяцями сидять в окопах, вони відчувають величезне навантаження: як фізичне, так і психологічне. Тому з військовими потрібно працювати, допомагати долати психологічні бар’єри.

Після поїздки залишилося чимало питань – чому у 21-у столітті хлопці живуть у землянках, де наша нова техніка, хороше харчування тощо.

Мабуть, я готова до наступної ротації. З медиками, з якими їздила на схід, здружилася, постійно телефонуємо один одному. Більше того, коли мої колеги з Кропивницького дізналися про відрядження саме в зону бойових дій, дехто із них тепер також прагне там попрацювати.

– Яким чином змінився ваш світогляд? Як тепер вважаєте, що потрібно для змін в місті і країні в цілому?

–  Потрібно любити свою державу та місто. Свого часу я не переїхала  в Запоріжжя чи Харків, хоча мені неодноразово пропонували, бо я не уявляю свого життя без уже рідного Кропивницького. Варто плекати в собі патріотизм до великої й малої батьківщини, доброту один до одного і терпимість до тих, хто в чомусь не такий, як ти. Інколи за буденністю ми втрачаємо щось головне, тому варто пам’ятати, завдяки кому маємо мир та спокій у рідному місті. Від нас тут, на мирній території, треба всього лиш жити дружно, повсюдно наводити лад, відбудовувати нашу країну. І все в нас буде добре.

Фото з архіву Ганни Сухомлин

1970 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.