ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Чому Україні загрожує не расизм, а анархія та руїна

Чому Україні загрожує не расизм, а анархія та руїна

Дві підряд розправи з ромами – у Києві та Львові викликали бурхливу реакцію в суспільстві. Обурення, звинувачення – з одного боку погромників, з іншого – самих ромів і влади. Порівняння ситуації в сьогоднішній Україні з Німеччиною часів Веймарської республіки і далі. Навіть відомий волонтер не утримався від класичного: «Євреї,  цигани, гомосексуалісти та інші «ліберали» завжди винні більше за тих, хто краде і грабує. Так починається звичайний фашизм…». Щодо крадіїв і грабіжників – усе вірно. А от стосовно фашизму, то розкидатися словами не варто, залишимо цю роботу нашим  сусідам за «поребриком». 

Фашизм – явище державне, в Україні для нього передумов немає і навряд чи вони колись з’являться. Хоч далі автор наведеної цитати цілком має рацію: коли держава втрачає монополію на силу, закони не працюють, а справедливості немає, слід чекати великої біди. Про це не говорити, а кричати треба. 

Але спочатку – про ромів, цей загадковий кочівний народ, котрий  не вписується в жодне суспільство і не тільки не піддається соціалізації, а й усіляко ухиляється від неї. Вписати його у систему норм і цінностей тих чи інших країн пробували різні держави – від Автро-Угорської імперії за правління Марії Терези до Радянського Союзу часів Микити Хрущова. Не вдалося. 

Що ми знаємо про ромів? Практично нічого. Роми, у звичній термінології – цигани,  в уяві пересічного українця постають у двох іпостасях: як символ свободи – Земфіра, Кармен, Есмеральда, Лойко Забара і як асоціальний етнос, що живе дрібними крадіжками, ворожінням, обманом і взагалі не такий, як усі. Вони й справді не такі, у них свої неписані закони і своя мораль, про які ми так само нічого не знаємо, але які тримають їх на світі впродовж сотень років. Оксюморон якийсь виходить: з одного боку ми захоплюємося їхніми романсами і танцями, з іншого жахаємося ромів, як чорт ладану. Трапляється, намагаємося наблизитися до них, але це мало що дає, хоч іноді те «мало» чогось таки варте. Колись кіровоградський поет Валерій Юр’єв забрів у табір до ромів, цілу ніч сидів з ними біля вогнища, чаркувався, слухав їхніх пісень, але виніс звідти тільки циганську тугу, яка лягла на папір рядками його вірша-балади:

На призьбі сини, як гриби восени,

Доброго роду втіха 

Про клапоть землі гомонять вони,

І я тікаю від стріхи.

Від стін, де у рамах сріблиться скло,

Де шафи, духи, телевізор.

В мене інше життя було:

Молот, горно, залізо…

А ще вітри – розвеселі брати,

Безмежжя гарячих далей!

Циган сонцем у небі крутив, 

Наче вінком з мигдалю. 

Сьогодні соціальні конфлікти трапляються чи не щодня. Люди вимагають вирішення як локальних, так і масштабних питань: неправомірної забудови, рейдерства, знищення пам’яток історії та культури, насилля, безкарності, нахабності «п’ятої колони»… Але влада багато чого не вирішує – чи не може, чи не хоче. У відповідь на сцену виходить радикал. І діє за своїм приписом. Особливо огидно, коли радикалізм проявляє себе на міжнаціональному грунті, а влада робить вигляд, ніби  нічого особливого не відбувається. Чи знайшли наші доблесні правоохоронці тих, хто свого часу зруйнував пам’ятник на могилі Івана Сірка чи днями стелу в Костянтинівці на честь загиблих воїнів АТО? Тих, хто підкинув свинячу голову в уманську синагогу напередодні відзначення хасидами свята Рош ха-Шана? Чи зупиняли у Криму вандалів, коли ті руйнували татарські будівлі? Чи бодай хтось був покараний за образливі слова на адресу людей тієї чи іншої національності, в тому числі й українців? А це ж така чутлива матерія.

Нещодавно відбувся скандал із консулом-антисемітом в Гамбурзі Марущинцем. І що? Міністр закордонних справ Павло Клімкін доручив держсекретарю МЗС розпочати дисциплінарне провадження щодо нього. Та ним мала б негайно зайнятися Генеральна прокуратура, щоб він опинився за гратами і поніс  покарання за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, як це  передбачено українським законодавством. І доповісти про наслідки. Бо за кордоном Україну вже зарахували до країн-юдофобів. Україну, котра згідно з дослідженнями американського аналітичного цетру Pew Research Center найменше заражена антисемітизмом серед країн Східної і Центральної Європи. Тепер американські сенатори пишуть нам гнівні листи. А у соціальних мережах, ба! – на телебаченні все більше з’являється заяв про нібито загрозу расизму і фашизму в Україні. Навіть досвідчений журналіст і віднедавна політик Мустафа Найєм не втримався: «Долгое время мы боялись произносить это слово, надеясь, что все пройдет как нибудь само по себе. Не прошло. И чтобы первые звоночки не стали национальной пандемией, пора это сказать вслух и признать: в нашем обществе есть проявления расизма, и они носят системный характер. Для начала – признать. Затем – правильно квалифицировать и открыто этому противостоять. В общественном дискурсе, в полицейских участках и судах» (виділення моє – авт.).   

Було б несерйозно говорити, ніби в Україні немає проявів  національної неприязні. Вони трапляються, як у будь-якій країні. Але говорити про якусь системність – ще несерйозніше. Декарт радив: «Правильно визначайте слова, і ви позбавите світ від половини непорозумінь». Системність – це сукупність складових, котра характеризує явище. Бійка ж українського студента з арабом через дівчину –  просто факт, хуліганство і дурість, як і конфлікти з ромами – звичайні сутички на побутовій основі, тому що ромів били не за те, що вони роми. Расизмом українців тут і не пахне. Навіть, якщо такі речі й ініціюють націонал-радикали чи інші «корисні ідіоти» – у них, як правило,  інші мотиви, а дії дивним чином співпадають з інтересами Кремля, бо не просто служать ілюстративним матеріалом для російського телебачення, а, головне, дискредитують українську мрію в очах світу і самих українців. 

Тут є над чим подумати. Давно пора протиставити бажанню маргіналів  підміняти собою правоохоронні органи позицію здорового глузду – «в громадському дискурсі, в поліцейських дільницях і судах». З цим у нас поки що серйозні проблеми. І якщо в Україні найближчим часом не буде  наведено конституційний порядок, то на нас чекає розгул – ні, не расизму, не фашизму, а такої анархії, що у морі ненависті потоне й сама держава. 

А щодо ромів, то давайте залишимо їх такими, якими їх Господь пустив у цей грішний світ. Він не передбачав їхнього усуспільнення. Хай живуть так, як хочуть – вільні птахи  не виживають у клітці. Хочуть осіло, хочуть – у наметах. Ворожать на втіху марновірним і на потіху скептикам. Співають і танцюють на майданах. Торгують, чим Бог послав. Жебрають – це їхній промисел. Тільки не крадуть, не вдаються до обману і навіювань, не облаштовуються на вокзальних площах і в зонах відпочинку, не розводять антисанітарію. 

Між державою і ними має бути укладений своєрідний договір: з одного боку державний захист їхнього способу життя, з другого – дотримання ними норм співжиття з іншими громадянами країни. З усією відповідальністю за його дотримання. Можливо саме так можна вирішити проблему, котра існує стільки ж часу, скільки роми живуть на землі. 


50 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.