ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦIЯ

Антоніна Червінська: Українська народна пісня дає нам сили і натхнення жити. ФОТО

Антоніна Червінська: Українська народна пісня дає нам сили і натхнення жити. ФОТО

«Ой ти, дівчино зарученая, чого ти ходиш засмученая?» 

«Ой ходжу, ходжу засмученая, що не за тебе зарученая!»

(Українська народна пісня)

Життя народної артистки України Антоніни Червінської нерозривно пов’язане з народною піснею. Її ім’я добре відоме і простим людям, і відповідальним посадовцям, яких, попри певні розбіжності у статках і світосприйнятті, об’єднує любов до народної музики.

Ба більше – саме українській пісні та творчості без залишку віддала себе артистка, яка майже півсторіччя провела на сцені. Вона в різні роки була солісткою Поліського державного вокально-хореографічного ансамблю «Льонок», ансамблю народного танцю «Ятрань» і народного хору «Барвінок». Антоніна Миколаївна стояла біля витоків створення академічного театру музики, пісні і танцю «Зоряни» обласної філармонії, і нині є художнім керівником цього самобутнього колективу. Нинішнього літа Антоніна Червінська відзначає ювілей, який дає привід шанувальникам творчості співачки разом із нею поринути в глибини народної пісні, а самій артистці – підбити певні підсумки в професійній діяльності та в житті. 

А згадати є про що. І про перші кроки у мистецтві, коли маленька дівчинка Тося Шеретун, затамувавши подих, слухала спів зморених працею жінок у рідних Іванківцях на Житомирщині. І про незгасну зірку маминої любові та магічну силу бабусиної ласки, які ведуть і підтримують у житті. І про блискучі перемоги, коли звичайній українській дівчині публіка стоячи аплодувала у найпрестижніших концертних залах світу, і про гіркі втрати, яких не вдається уникнути жодному з сущих на Землі. Сьогодні навіть не віриться, що минуло понад 30 років відтоді, як Антоніна Червінська почала працювати у Кіровоградській обласній філармонії.  

–Свій шлях до великої сцени я починала солісткою хореографічного ансамблю «Ятрань», слава якого гриміла на теренах Кіровоградщини в 70-х роках, - розповідає ювілярка. – Фактично я була першою артисткою, яка заспівала українські народні пісні на кіровоградській сцені. Серед засилля російськомовних творів уперше прозвучали «На камені стою», «Чотири воли пасу я» та інші перлини нашого фольклору. З 1983 року я працюю і фактично живу на професійній сцені.

За плечима артистки – тисячі концертів, гастролей, репетицій, безліч закордонних турів. А починався великий шлях у мистецтво з маленької сільської хати неподалік од Бердичева, де 26 серпня 1945 року народилася дівчинка. Це була перша дитина в родині Марії та Миколи Шеретунів. Батьки майбутньої артистки, прості селяни-трударі, навіть і гадки не мали, що їхня донечка стане співачкою, відомою на всю країну, і достойно представлятиме українську культуру у світі. 

– Ми жили дуже бідно, - згадує Антоніна Червінська. - Важкі були часи. Люди в колгоспі працювали за трудодні, коли за кожен вихід на роботу в зошит ставили позначку - «паличку». У моєму селі вирощували пшеницю і буряк. За документами за однією людиною числився один гектар землі, який він зобов’язаний обробити вручну, а фактично потрібно було обходити три. За цю каторжну роботу ніхто не отримував навіть ламаного гроша, часто залишаючись в «переборі» - тобто в боргу перед державою. В кінці року мама привозила додому два мішки цукру. Ось і весь заробіток. 

Змалечку Тося допомагала дорослим і в городі працювати, і на полі. Найтяжче було возитися з буряками, які вручну викопували, чистили і скидали на величезну купу. Аж до новорічних свят тривав отой «буряковий десант», у якому майбутня народна артистка була одним із найактивніших учасників. А як же інакше, коли тато-фронтовик залишився без ноги, а мати зранку до ночі зайнята по господарству? Єдиною втіхою малечі була бабуня Ярина, яка дуже любила свою онуку. 

– Коли мені було п’ять років, трагічно загинув мій дядько Іван. Тож батьки вирішили віддати мене на виховання до бабусі, аби хоч трохи розрадити її горе, - розповідає Антоніна Миколаївна.

Але непросто давалося дитині оте «розрадити»! 

– Бабця не могла змиритися з втратою сина і весь час хотіла заподіяти собі смерть, - продовжує моя співрозмовниця. – Я з нею спала, щоб вона нічого собі не зробила. Якось я прокинулася серед ночі, а бабусі в хаті немає. Кинулася на двір, гукаю: «Бабцю!» Згодом дізналася, що саме цей мій вигук і врятував її від самогубства, коли вона йшла до ставка топитися. Мабуть, відтоді між нами зав’язалися особливі родинні стосунки, які тривали все життя, аж до бабусиної смерті. 

Тож зрозуміло, якими радісними бували для дівчинки рідкісні моменти душевного спокою. Особливо тоді, коли вони удвох із бабою Яриною ходили в гості до її та маминих подруг. Ці посиденьки і стали «консерваторією» для майбутньої співачки, яка всотувала і задушевну манеру співу, і репертуар, і розуміння характеру твору. 

– Йдучи в гості, я завжди брала з собою ложку, - каже Антоніна Червінська. – Всі думали, що я голодую, бо і справді худенькою була. А мені просто не хотілося нікого обтяжувати турботами про себе. Щоб сісти до столу (а запрошували і пригощали обов’язково) – і вже зі своїм «інструментом». А коли поїли, то заводили пісню. Як вони співали! Душею!..  Ну, а які ж посиденьки без гармошки? У нас кожна вулиця мала свого гармоніста, та й батько був прекрасним музикантом, грав на всіх інструментах і мав голос, як у Дмитра Гнатюка. Сьогодні вся моя сільська «консерваторія» покоїться на цвинтарі: тітка Галя, тітка Манюшка, тітка Єва, тітка Поліна, тітка Марта. Наша вулиця вимерла майже в один рік, і лежать тепер разом мої перші вчительки, які піднесли найголовніший урок в житті – урок любові до народної пісні. Щоразу, приїжджаючи додому, я обов’язково провідую їх, поминаю і згадую роки, коли всі вони були живі. Їхні голоси звучать у моїй душі донині, бо хіба ж можна забути часи, коли ти був щасливий?

 Як би там не було, але відлуння тих років і досі додає сил і наснаги. А бабусина ікона Божої Матері разом із сімейними фотографіями висить удома в Антоніни Миколаївни, оберігаючи від життєвих негараздів.    

Але як часто трапляється з людьми мистецтва, котрі беззавітно служать професії, створення власної сім’ї в них відходить на задній план. Творчість займає весь їхній час і простір, вимагає самозречення, а ціна народного визнання стає занадто високою. Відчувається, що моя співрозмовниця також належить до когорти таких митців, які так і не знайшли в житті родинного затишку. Вона з гіркотою зізнається, що іноді подовгу задивляється на чоловіків і жінок, котрі доживають віку у парі. 

– Я по-доброму заздрю таким людям, - продовжує Антоніна Миколаївна. – Колись зустріла подружжя в Ковалівському парку, навіть забула, куди йшла, милуючись ними. А сьогодні у маршрутці була свідком такої зворушливої сцени! Він і вона, обом років по вісімдесят. Обоє елегантно одягнені, чистенькі, красиві. Сива жінка в капелюшку сіла біля вікна, а чоловік їй каже: «Дорога, ти трохи відсунься, щоб, бува, не вдаритися об скло в дорозі». Скажу вам чесно, як на духу. Я думаю, що головне в житті – це навіть не діти. Головне – мати поруч людину, яка тебе розуміє й цінує. Але це, на жаль, дуже велика рідкість.

Втім, великою родиною для артистки стала філармонійна сім’я. Вона займає всі її думки, весь час. Хтось не прийшов на репетицію, комусь потрібна допомога, десь треба вирішити творчі  або побутові проблеми. Все це охоче робить народна артистка України Антоніна Червінська, бо не мислить вона життя без активної діяльності. Її сміливості й енергії вистачає на всіх, крім себе. Хоча завжди відчувала і відчуває підтримку колег, директора філармонії Миколи Кравченка, керівників міста й області, а також «рідного кіровоградського міністерства культури», як жартома називає співачка управління культури й туризму облдержадміністрації. 

Треба сказати, що живе народна артистка в дуже скромній квартирці без особливих надмірностей. Не має ні дачі, ні вілли, ні нерухомості біля моря. Але в неї удома стає по-справжньому світло й розкішно, коли збираються за святковим столом друзі, колеги співачки. І обов’язково заводять пісню, без якої не обходиться жодне святкування. Бо пісня – це друге «Я» Антоніни Миколаївни, її найголовніший друг і сповідник. Як сказав колись відомий публіцист, Антоніна Червінська з піснею повінчана. 

– Так, я все життя вірою і правдою служила мистецтву і людям, - каже пані Антоніна. - Але інколи мені здається, що на мені ця красива історія, яка розпочалася понад три десятиліття тому, може скінчитися. Дуже прикро, але нашим молодим українцям народні пісні не потрібні. За кордоном нашу пісню сприймають, немов скарб. Коли я співала у Франції, Греції, Японії та інших країнах, у залі стояла така тиша, що можна було почути, як муха ненароком пролетить. А от коли ми з колегами іноді виступаємо в районних або сільських будинках культури, де, здавалося б, публіка має розуміти й любити свої традиції, молодь із залу виходить. Та що там казати про інших, коли навіть мої молодші колеги на сцені співають українські, а поза сценою слухають і співають англійські пісні... Це страшно мене принижує й обурює. Можливо, я занадто емоційно висловлююся, але ніколи не потерплю такого зневажливого ставлення до народного мистецтва. Для мене зрадити пісню означає те ж саме, що зрадити рідну матір. 

Але я все-таки вірю, що наш народ переживе лихі часи, в Україні запанують спокій і мир. Ця смута обов’язково минеться, людські душі втихомиряться, і тоді ми всі згадаємо, що саме українська народна пісня дає нам сили і натхнення жити.    


1327 0
НОВИНИ

Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на Ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в Україні та Світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Електронна пошта №1- простий та зручний e-mail ім'я@ukr.net.



Найсвіжіші та найголовніші новини за сьогодні на http://www.ukr.net.

Sinoptik.ua - погода в україні та світі.

KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.

Базар avtosale.ua - місце, де можна купити найкраще авто.